Ліро-епос як жанр літератури

Педагогіка: історія і сьогодення » Ліро-епос як жанр літератури

Ліро-епос при спільній манері розповіді відрізняється від лірики насамперед родовим аспектом суб’єктно-об’єктних взаємин. Якщо в ліриці елементи фабули включені в ліричний сюжет і служать зазвичай розкриттю характерності свідомості автора, в епосі розповідач зображує світ у його саморусі, розкриває характерність соціального буття, то в ліро-епосі ліризм розповідної манери підпорядковується цьому епічному завданню.

Поема як жанр стоїть на межі епосу, лірики і драми, синтезуючи їх характерні засоби та прийоми.

Актуальність дослідження полягає у тому ,що досі вивчення ліро епічних творів на уроках літератури викликає багато труднощів. Перед вчителем постає проблема як найглибше розкрити зміст твору ,щоб донести учням почуття, роздуми та факти, які автор за допомогою свого твору намагався передати ,щоб учні не залишилися байдужими до ліро-епічних творів і щоб подальше вивчення ліро-епосу не викликало у них труднощів.

Об'єктом дослідження є процес вивчення зарубіжної літератури у школі. Предметом є вивчення ліро-епічних творів.

Мета дослідження виявити за допомогою яких методів, прийомів, видів і форм навчання буде найкраще проходити вивчення ліро-епічних творів на уроках з світової літератури.

Мета, об'єкт та предмет дослідження курсової роботи обумовили вирішення наступних завдань:

- проаналізувати і розкрити поняття «ліро-епосу»;

- виявити різноманітність методів щодо вивчення ліро-епічних творів;

- дослідити ступінь дослідження питання у методичній науці;

- розробити і написати план-конспект уроку;

В роботі використовувалися наступні методи дослідження:

- теоретичні методи дослідження;

- емпіричні методи дослідження (розробка плану-конспекту уроку);

1. Ліро-епос як жанр літератури

Зображення реальної дійсності через відтворення переживань, викликаних тими чи іншими явищами цієї дійсності – основний засіб лірики як літературного роду. Однак ліризм завжди наявний і в епічних, і в драматичних творах. Інакше бути не може. Адже і вчинки, і висловлювання людини завжди супроводжуються певними емоціями. Без відтворення внутрішнього стану персонажа неможливе було б і зображення психології людини. Схвильованість розповіді, пройнятість її гарячим чуттям автора – невід’ємна ознака справді художнього твору. «…Ліризм,- писав В.Г. Бєлінський,- існуючи сам по собі, як окремий рід поезії, входить в усі інші, як стихія живить їх, як вогонь Прометеїв живить усі створіння Зевса… Без ліризму епопея і драма були б надто прозаїчні й холодно байдужі до свого змісту…». У деяких творах автори приблизно в рівній мірі користуються і ліричними, і епічними засобами. Такий спосіб відтворення дійсності, в якому поєднується епічна розповідь з ліризмом, називається ліро-епічним. Це проміжний рід літератури.

У ліро-епічних творах наявні розгорнутий сюжет і система образів, як і в епічних творах. Однак в епічному творі, зображуючи події та характери, автор майже не проявляє себе безпосередньо, бо він стоїть осторонь від описуваного. У ліро-епічних творах автор, зображуючи події та характери, принагідно, але прямо й безпосередньо висловлює свої думки і почуття, викликані в ньому цими подіями та вчинками персонажів, дає їм оцінку. Більша, ніж в епічних творах, увага приділяється розкриттю внутрішнього стану героїв. Крім того, в ліро-епічних творах є ще один персонаж, якого немає й бути не може ні в епосі, ні в драмі,- ліричний герой, в ролі якого виступає найчастіше автор.

Ліро-епічні твори пишуться майже виключно віршованою мовою, яка надає викладу художнього матеріалу більшої урочистості, натхненності, ліричності.

Серед ліро-епічних є тільки один, який пишеться не віршами. Це так звані поезії в прозі(образки або ліричні мініатюри) – невеликі ліро-епічні твори, писані прозовою мовою. Як правило, у цих творах є сюжет, що становить собою одну якусь подію, описану дуже коротко. Але зображення її не є самоціллю. Це лише причина, яка дає можливість автору висловити свої погляди на подібні явища життя, своє ставлення до них. Поезії в прозі завжди пройняті глибоким ліризмом, зігріті щирим почуттям автора. Мова їх піднесена, часом ритмічна. Ліричним героєм може бути сам автор («Вогники» В.Короленка) або головний персонаж. У деяких поезіях сюжет відсутній («Російська мова» І.Тургенєва) або зображена якась статична сценка – без руху подій («Порог» І.Тургенєва).

Балада – віршований казково-фантастичний твір, в якому описуються події героїчного, легендарного або історичного характеру. Балада виникла в італійському фольклорі, в літературу введена романтиками. В баладі розповідається про одну якусь подію. Сюжет розроблено докладніше, ніж у співомовці, образи-персонажі( їх два-три) дано повніше. У цьому відношенні балада наближається до оповідання. Ліричний герой найчастіше – сам поет. Автори балад широко використовували народні легенди та історичні перекази.

В російській та українських літературах балади інтенсивно розроблялися в 19ст. у радянській літературі цей жанр використовується для оспівування героїзму, бойових і трудових подвигів людей.

Поема – віршована повість або оповідання, в якому зображені важливі для народу події та яскраві, героїчні образи. Ліричний герой(майже завжди – це автор)проявляє себе в численних відступах, в яких відтворюються його роздуми і переживання. Внаслідок цього мова поеми піднесена, яскраво-емоційна. Поемі властиві напруженість , динамізм у розвитку подій, докладне зображення їх. Характери дійових осіб розкриваються досить повно і всебічно. У різних поемах широта охоплення життєвих явищ не однакова: у деяких зображено якусь одну подію («Полтава» О.Пушкіна), в інших – велику кількість подій,що відбуваються протягом значного відрізка часу ( «Кому на Русі жити добре» М.Некрасова).

Поемами іноді називають і прозові твори, які за жанровими ознаками можна віднести до романів («Мертві душі» М.Гоголя, «педагогічна поема» А.Макаренка, «Поема про море» О.Довженка). з поемами ці твори зближають ліризм і пафосність зображення життя.

Виникла поема в Античній Греції («Іліада» та «Одіссея» Гомера). Хоча самого визначення поеми давньогрецькі мислителі нам не залишили, але їхні роздуми про епос дають уявлення і про поему як провідну жанрову форму епічного роду літератури. Подібний характер мали «Енеїда» Вергілія, давньоіндійські твори «Махабхарата» та «Рамаяна», стародавні персо-таджитські оповідання «Шахнаме» в обробці Фірдоусі, західноєвропейські «Пісня про Роланда» та «Пісня про Нібелунгів», «Витязь у тигровій шкурі» Ш.Руставелі, фінська «Келевала», пам’ятка часів Київської Русі «Слово о полку Ігоревім».

Поема часто має ще й елементи драми (наскрізна напружена дія, монологи, діалоги). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяють такі її жанрові різновиди: епічна, лірична, драматична. Епічну(класичну) поеми більшість літературознавців розглядає як, власне, епопею, якій найбільш чітко, на їхню думку, протиставляє себе, починаючи з першої половини 19 ст., романтична романтична поема байронівського зразка, яку найчастіше визначають як ліро-епічну. Деякі дослідники застосовують іншу класифікацію. Так, О. Васильківський пропонує розрізняти оповідну, ліричну, драматичну поеми та поему-стилізацію.

За обсягом художнього матеріалу і докладністю зображення балада і поема вважаються середніми ліро-епічними жанрами[20, 36-51].

Деякі ліро-епічні твори дають таке широке зображення дійсності, що переростають рамки поеми,- це «романи у віршах» (термін О.Пушкіна). Тут численні події та характери описуються з більшою докладністю і повнотою, ніж в будь-якій поемі. Характер ліричного героя окреслюється виразно, багатогранно: визначаються його класові позиції, його ставлення до історії, естетичні й етичні погляди, його ставлення до історії свого народу, сучасних йому суспільних явищ і т.д. Всесвітньо-відомими романами у віршах є «Мандрівка Чайльд Гарольда» Д.Байрона, «Євгеній Онєгін» О.Пушкіна. Роман у віршах є великим ліро-епічним жанром.

Отже, ліро-епічні твори мають в собі жанрові ознаки як ліричних, так і епічних творів,- від цього залежать особливості сприймання учнями ліро-епічних творів. На мою думку треба спочатку окремо розглянути особливості сприймання ліричних та епічних творів. А вже потім поєднувати методи та прийоми роботи для розробки уроку та проведення його в залежності від сприймання цих особливостей у їхньому синтезі.



Взаємозумовленість дидактичного принципу наступності
Процес наступності вищої і середньої школи має формувати, в першу чергу, послідовність оволодіння знаннями як важливу умову логічно-системного мислення, а у широкому розумінні – риси характеру мисляч ...

Робота педагогічного колективу до підготовки проведення розваг
Розвага є частиною всієї загально-виховної роботи, яка проводиться в дитячому садку. Під час розваги здійснюється завдання морального, розумового, фізичного та естетичного виховання. Тому підготовку ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net