Громадянська освіта

Педагогіка: історія і сьогодення » Громадянська освіта

Досягнення цілей громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об’єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують (раціональність, об’єктивність, наукова картина світу).

Науковий підхід до процесу формування особистості - громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянського виховання, а саме:

усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства;

формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти.

Ефективність виховання громадянськості - як і в багатьох інших особистісних характеристик - значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються перш за все ті новоутворення, у "конструювання" яких індивідів викладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності.

У громадянському вихованні особливого значення набуває особистісно-зорієнтований підхід, коли в центрі освітньо-виховного процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремих індивідів, його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів як людина (особистість) - народ (культура, історія, освіта) держава (суспільство) можна реалізувати перспективу й демократичну модель виховання в дусі громадянськості. При цьому співвідношення особистісних і ситуативних факторів розглядається як співвідношення особистісних якостей й об’єктивних вимог діяльності.

Необхідною умовою громадянського виховання виступає системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінового відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формуванні комунікаційних перешкод (бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації й впровадження в практику такого всеохоплюючого феномену як громадянське виховання.

Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати наступні:

Принципи гуманізації та демократизації виховного процесу, що передбачає рівноправність, проте рівнозобов’язаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, переважаючу діалогічність взаємодії, що викликає у вихованця позитивну налаштованість до впливів вихователя, відкритість до сприйняття громадських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо.

Принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб’єктивних характеристик, формує здатність до критичності та самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках.

Принцип системності, згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність; однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати дитину "по частинах" гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових.

Принцип комплектності та між дисциплінарної інтегрованості, який передбачає налагодженість у громадському вихованні тісної взаємодії та об’єднання навчального й виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій - сім’ї, дошкільних закладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних угрупувань, релігійних організацій - усіх об’єднань, що причетні до процесу виховання та самовиховання.

Принцип наступності та безперервності: починаючись у дошкільному віці, з перших років життя дитини, громадське виховання проходить ряд етапів, протягом яких поступово ускладнюються, урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, котрі загалом складають цілісну систему характеристик процесу утворень громадських чеснот особистості. Він є безперервним, нескінченним, триває протягом усього свідомого життя людини.

Принцип культуровідповідності, що в цьому контексті передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечує духовну єдність, наступність та спадкоємність поколінь.

Принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру.



Свідоме використання учнями прийомів розумової діяльності при вирішенні продуктивних задач
Відомо, що показником засвоєння прийому розумової діяльності є його свідомий перенос на рішення нових задач, що дозволяє осмислено використовувати цей прийом у сполученні з іншими, уже відомими, при ...

Психологічний аспект проблеми «важких» дітей
Багато батьків (понад 60%) навіть не здогадуються, які в них хороші діти. Через конфлікт з педагогами, членами родини проходить понад 80 % старшокласників. Отже ті, хто живе у конфлікті з оточенням ш ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net