Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Педагогіка: історія і сьогодення » Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

За останнє десятиріччя в Україні особливо гострою стала проблема дитячої інвалідності. За даними Державного комітету статистики України та Міністерства охорони здоров'я України, у 2007 р. в Україні налічувалося 167619 дітей-інвалідів віком до 18 років. Рівень інвалідності дітей продовжує зростати (з 191,0 у 2006 р. до 196,4 випадку на 10 тис. дітей у 2007 p.).

У регіональному розрізі найбільша чисельність дітей-інвалідів у 2007 р. була у Донецькій, Дніпропетровській, Львівській та Харківській областях. Причинна структура первинної інвалідності дітей у 2007 р. була такою: І позиція - вроджені аномалії, деформації та хромосомні порушення - 28,1% (2006 р. - 23,8%); II позиція - хвороби нервової системи - 15,4% (2006 р. - 20,0%); III позиція - розлади психіки та поведінки - 12,9% (2006 р. - 16,1%).

Серед дитячого населення України близько 1,9% мають статус дитини- інваліда. За даними Європейської академії з вивчення проблем дитячої інвалідності, для країн Центральної та Східної Європи і СНД "нормою" для цього показника є 2,5%. Лише у разі досягнення цього рівня відбуватиметься подальша стабілізація чисельності дітей-інвалідів. Високий показник інвалідності дітей зумовлюється цілим комплексом соціально-економічних причин, серед яких основними є: недосконалість існуючої системи медичного забезпечення дітей та підлітків, погіршення якості харчування, техногенні перевантаження, зменшення обсягу профілактичних програм в амбулаторно- поліклінічній ланці охорони здоров'я, недосконалість системи психолого- педагогічної підтримки дітей із соціально неблагополучних родин, неефективність освітніх програм для формування у дітей культури здоров'я тощо.

У країні продовжується запровадження заходів, спрямованих на профілактику дитячої інвалідності. Зокрема, проводиться масовий скринінг новонароджених на фенілкетонурію та вроджений гіпотеріоз, що сприяє своєчасній діагностиці станів, які призводять до ранньої тяжкої і нвалідизуючої патології з високим ступенем розумової відсталості.

Також з метою запобігання дитячій інвалідності, підвищення ефективності діагностики та лікування, надання дітям-інвалідам можливості найбільшої участі в соціальному і економічному житті, розвитку їхньої особистості розроблюється відповідна законодавчо-нормативна база. Так, лише за останні кілька років було затверджено такі національні стратегічні документи, як:

"Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів" (постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. №1545);

Закон України "Про охорону дитинства" (від 26.04.2001 р. №2402-111);

Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (від 06.10.2005 р. №2961-IV);

Державна програма "Репродуктивне здоров'я нації" на 2006-2015 pp. (розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. №244-р.);

"Стратегія демографічного розвитку в період до 2015 року" (постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 р. №879);

Державна програма "Дитяча онкологія" на 2006-2010 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р. №983);

Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей" (від 05.05.2008 р. №411/2008).

Подано на розгляд до Верховної Ради України проекти:

Закону України про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року (постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2007 p. №650-V);

Концепції Державної програми "Здорова дитина" на 2008-2017 роки.

Ефективна адаптація та інтеграція дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку до суспільства неможливі без здобуття ними повноцінної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти.

Дошкільна освіта дітей з інвалідністю сприяє розвитку та формуванню їх особистості, забезпечує соціально-психологічну реабілітацію та адаптацію дітей шляхом спеціально організованого навчально-виховного процесу у комплексі з корекційно-розвитковою та лікувально-оздоровчою роботою, готує їх до навчання у школі. Законами України "Про дошкільну освіту", "Про реабілітацію інвалідів в Україні" дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, за рахунок держави гарантовано право на здобуття дошкільної освіти в державних та комунальних дошкільних навчальних закладах із гнучким режимом роботи, їх утримання, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, орієнтації та сприйняття інформації, іншими засобами індивідуальної корекції.

Систему закладів дошкільної освіти дітей з інвалідністю складають:

будинки дитини - дошкільні навчальні заклади для дітей віком до чотирьох років;

спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років;

дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові;

дошкільні навчальні заклади (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких забезпечується фізичний, розумовий та психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, надання системної консультативно-методичної допомоги сім'ям, включення батьків до процесу виховання та реабілітації дитини, а також здійснюється оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.

На сьогодні у 1,7 тис. дошкільних навчальних закладів здобуває дошкільну освіту 71,6 тис. дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

У порівнянні із 2003 р. кількість таких закладів збільшилася на 245 одиниць, а чисельність дітей в них — на 10,3 тис. осіб.

Динаміку змін мережі спеціальних дошкільних навчальних закладів наведено у Табл. 1.

Навчальні роки

2002/2003

2003/2004

2004/2005

2005/2006

2006/2007

2007/2008

Кількість закладів, одиниць

1452

1502

*1571

1627

1647

1697

Чисельність дітей в них, осіб

61326

63145

64248

66865

69139

71588

У регіональному розрізі найбільша кількість спеціальних дошкільних навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Львівській областях - 335, 156, 114, та 107 закладів, найменша - у Закарпатській та Чернівецькій областях - 8 та 11 закладів відповідно.

Із 71,6 тис. дітей дошкільного віку, які у 2007/2008 навчальному році відвідували групи спеціального призначення:

53,6 відсотка дітей із порушеннями мовлення;

20,5 відсотка дітей із порушеннями опорно-рухового апарату;

14,4 відсотка дітей із порушеннями зору;

6,8 відсотка дітей із затримкою психічного розвитку;

2,1 відсотка дітей із розумовою відсталістю;

1,1 відсотка дітей із порушеннями слуху;

1,5 відсотка дітей із іншими захворюваннями.

У зазначених дошкільних навчальних закладах організовано систему навчання і виховання дітей з урахуванням особливостей їх розвитку, зокрема, проводяться корекційно-розвиткові заняття з предметно-практичного навчання, лікувальної фізкультури, соціально-побутового, просторового орієнтування, розвитку слухового, зорового, дотикового сприймання, формування звуковимови, розвитку мовлення з метою корекції порушень розвитку.

Після здобуття дошкільної освіти подальше формування особистості дітей з особливими потребами, забезпечення їх соціально-психологічної реабілітації, трудової адаптації здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах.

Систему загальноосвітніх навчальних закладів для дітей-інвалідів складають:

спеціальні загальноосвітні школи ( школи-інтернати);

загальноосвітні санаторні школи (школи-інтернати) І-ІІІ ступенів для дітей, які потребують тривалого лікування;

загальноосвітні школи із спеціальними класами для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Останніми десятиліттями у більшості країн Західної, а потім, як наслідок, і Центральної Європи, відбулися докорінні зміни у законодавстві та практичному втіленні спеціальної освіти.

Згідно з демократичними та гуманістичними світовими стандартами, нині людство переходить до нової світоглядної парадигми — «єдине суспільство, яке включає людей з різноманітними проблемами». Сучасною світовою тенденцією є прагнення до деінституалізації та соціального інтегрування осіб з особливостями психофізичного розвитку. Формується нова культурна й освітня норма — повага до людей фізично та інтелектуально неповносправних.

Ратифікувавши основні міжнародні правові документи (Декларації ООН про Права Людини, про права інвалідів, Конвенцію ООН про права дитини), Україна взяла на себе зобов'язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема щодо здобуття якісної освіти дітьми з особливими освітніми потребами, в тому числі дітьми з порушеннями психофізичного розвитку.

У Конституції України декларовано демократичні положення, які відповідають міжнародним угодам і домовленостям; визначено та стверджено основні права людини, серед яких, право на освіту (ст. 53), право на соціальний захист (ст. 46).

На сьогоднішній день діти з особливими потребами (особливостями психофізичного розвитку) в Україні не мають доступу до якісної освіти. У 2004 році 1.8% з усіх дітей (135,773) в Україні були зареєстровані як такі, що є неповносправними (включаючи усі форми неповносправності). Багато хто вважає, що ця цифра є значно заниженою. На 2003-2004 роки загальне зарахування неповносправних дітей (особливостями психофізичного розвитку) у школи-інтернати складало 64,667 дітей. 52,051 учнів навчалося у 304 школах- інтернатах у міській місцевості, і 12,616 учнів навчалося у 93 піколах- інтернатах у сільській місцевості.

Законодавчого визнання права на здобуття освіти громадянами України, в тому числі і дітей з особливими освітніми потребами, набуло у Законах «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про освіту осіб, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (спеціальну освіту)», де визначено право всіх громадян на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно, від стану здоров'я; створення умов для навчання відповідно до здібностей та інтересів.

В Законах України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про охорону дитинства», «Про соціальні послуги», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» регламентовано надання освітніх, ' медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоров'я, зокрема дітям з особливими освітніми потребами.

Чинне законодавство гарантує право на освіту дітей з особливими освітніми потребами без дискримінації і на основі рівності можливостей, забезпечуючи інклюзивну освіту на всіх рівнях навчання протягом всього життя.

Відповідно до Конституції України та законодавства у галузі освіти, реабілітації, соціального захисту держава має забезпечити доступність до якісної освіти відповідного рівня дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожної дитини.

Визначення оптимальних шляхів і засобів розв'язання проблеми ґрунтується на основі відповідного кадрового, матеріально-технічного, інформаційного та нормативно-правового забезпечення.

Метою реалізації цих законів у життя є спрямування діяльності закладів освіти на :

формування нової філософії суспільства щодо позитивного ставлення до дітей та осіб з порушеннями психофізичного розвитку та інвалідністю;

створення умов для реалізації державної політики в частині забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з особливими освітніми потребами у сфері освіти;

удосконалення системи освіти та соціальної реабілітації дітей з порушеннями психофізичного розвитку, у тому числі з інвалідністю, шляхом впровадження інноваційних технологій, зокрема, інклюзивного навчання, з використанням адаптованого міжнародного досвіду.

Завданням кожного освітянського закладу сьогодення стає

запровадження інноваційних освітніх технологій на основі інклюзивного підходу та моделей спеціальних освітніх послуг для дітей з особливими освітніми потребами, в тому числі з інвалідністю, зокрема, їх інклюзивного навчання;

формування освітньо-розвивального середовища для дітей з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення психолого- педагогічного, медико-соціального супроводу;

вирішення низки соціальних проблем щодо ставлення, інтегрування в суспільство дітей з особливими освітніми потребами;

удосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;

надання підтримки та залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі у навчально-реабілітаційному процесі з метою підвищення його ефективності.

Навчально-методичне забезпечення освітнього процесу в умовах інклюзивного навчання передбачає:

розроблення методичних рекомендацій:

щодо особливостей організації навчання, комплексної реабілітації, створення передумов для соціалізації дітей дошкільного та шкільного віку в умовах інклюзії;

щодо використання інноваційних технологій педагогічними працівниками в процесі інклюзивного навчання;

щодо психолого-педагогічного супроводу сімей, у яких виховуються діти з особливими освітніми потребами та психологічна робота з батьками здорових дітей у контексті сприяння інклюзивному навчанню;

розроблення критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах в умовах інклюзивного навчання;

3) забезпечення корекційно-розвиткової складової в умовах інклюзивного навчання, яка спрямована на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів і потребує впровадження особистісно орієнтованих програм навчання та реабілітації за індивідуальним та диференційованим підходом.

Тому для формування позитивної, компетентної думки громадськості та фахівців щодо переваг інклюзивної освітидюзвитку мережі інклюзивних шкіл та впровадження інклюзивного навчання буде використовуватися система роботи спеціальних реабілітаційних навчально-виховних закладів як інформаційно-методичного ресурсу.

Саме тому в своїй атестаційній роботі я б хотіла висвітлити сучасні підходи до комплексної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку у спеціальних закладах освіти, використання яких допоможе загальноосвітним закладам створити відповідні умови для навчання в них дітей з особливими потребами.



Народна педагогіка як одне із джерел соціального виховання
Соціалізація особистості — одне з перших питань, що постають у суспільстві у процесі підготовки молоді до трудового життя. Формування людини, важелі впливу на індивідуально-типологічні структури — ці ...

Цілей і функції навчання
Виявлення суті процесу навчання припускає визначення його функцій. Процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції. Виділення даних функцій процесу навчання проведене умо ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net