Розробка методики екологічного виховання учнів шляхом підвищення рівня екологічної освіти на уроках хімії

Педагогіка: історія і сьогодення » Розробка методики екологічного виховання учнів шляхом підвищення рівня екологічної освіти на уроках хімії

"Ми так радикально змінили наше середовище, що тепер для того, щоб існувати в цьому середовищі, ми повинні змінити себе" (Н. Віннер).

Актуальність. На попередніх етапах розвитку людства, коли інтенсивність негативного впливу на природу не перевищувала її можливостей до самовідтворення, екологічні проблеми не ставали перед людством з такою гостротою.

До середини ХХ ст. небезпека незворотних забруднень і змін навколишнього середовища стала однією з глобальних проблем людства. Збільшення антропогенної дії на природу обумовлено перш за все значним зростанням з початку минулого століття населення Землі, а також ще більш швидким збільшенням добування та переробки природних ресурсів. Світові енергетичні потужності і обсяг промислової продукції подвоюються кожні 12 і 15 років. Прогнози показують, що індустріальне навантаження на навколишнє середовище вже в першій половині ХХІ століття зросте в 2,5-3,0 рази. Щорічно із земних надр добувається більше 100 млрд. т корисних копалин, виплавляється 800 млн. т металів, виробляється 60 млн. т синтетичних матеріалів, на поля вноситься 500 млн. т добрив і більше 2 млн. т пестицидів. На сьогодні використовується 13% річкових стоків, у водойми світу викидається 700 млрд. м3 промислових та побутових стічних вод. Розвиток світової індустрії супроводжується значною кількістю відходів, яких вже зараз припадає 20 т/рік на кожного мешканця Землі. Відомо, що менш 10% сировини, що добувається, перетворюється в готову продукцію; решта - відходи, що забруднюють природне середовище. В Україні кількість відходів на одного мешканця в середньому становить 100 кг/рік.

Сучасна людина суспільства споживання розширює і збільшує предмети постійного користування, зокрема виробництва лікарських препаратів, косметичних засобів, добрив, фарб, харчових добавок, палива і т.д. У результаті інтенсифікації технологічних процесів, їх недосконалості зростає забруднення навколишнього середовища, різко збільшується “хімічне” навантаження на біосферу.

У зв’язку зі зростанням негативних змін в навколишньому середовищі вже з 70-80 рр. минулого століття в світі прийнято велику кількість міжнародних і регіональних конвенцій, угод, програм, проектів з різних важливих питань охорони природи та хімічної безпеки зокрема. За цими документами світова спільнота зобов’язується здійснювати комплекс природничо-наукових, технічно-промислових, економічних, соціальних і адміністративно-правових заходів з раціонального використання і відновлення живої і неживої природи, захист природи і людини від впливу всіх хімічних сполук, що не зустрічаються в природі - ксенобіотиків (промислових забруднень, добрив, пестицидів, препаратів побутової хімії, лікарських засобів і т.п.), які можуть порушувати рівновагу природних процесів в біосфері і викликати загибель живих організмів.

Технократична парадигма мислення, що була характерною для ХХ ст., вбачала вихід з цієї ситуації у контролі за промисловими технологіями, прийнятті природоохоронних законів, створенні екологічно чистих підприємств та інших корективах технічного прогресу. З цих позицій екологічна освіта та виховання розглядалися як засоби, за допомогою яких треба готувати підростаюче покоління до розв’язання екологічних питань.

Не зважаючи на численні наукові дослідження, широке впровадження екологічної освіти та виховання в практику дитячих дошкільних закладів, школи та ВНЗ, гострота екологічної ситуації не тільки не знижується, а й постійно зростає. Критичне усвідомлення цього досвіду призвело до висновку, що чинники екологічної кризи слід шукати, насамперед, у сфері світогляду людини, її розуміння свого місця на Землі. На цій підставі висунута і обгрунтована ідея, що вирішення екологічних проблем можливе тільки на основі принципової зміни пануючої технократичної і антропоцентричної парадигми екологічної культури на природоцентричну. У наш час науковці намагаються вирішити суперечність, що виникає між рівнем екологічної грамотності, екологічної вихованості підростаючого покоління з одного боку, та сучасною необхідністю бачення ними взаємовідносин між природою і людиною, вміннями оцінювати і прогнозувати наслідки втручання людини в навколишнє природне середовище та вміннями здійснювати необхідні дії з оздоровлення природи та самої людини - з другого боку.

Саме у формуванні екологічної культури особистості природоцентричного типу сьогодні вбачається можливість подолання екологічної кризи, вирішення екологічних проблем. Цей підхід визнаний як найбільш продуктивний та актуальний. Однак до цього часу він ще не знайшов свого належного місця в науково-педагогічних дослідженнях та практиці освіти.

Досвід засвідчує, що формування екологічної культури може відбуватися стихійно, внаслідок критичного осмислення людиною наслідків своєї власної діяльності та діяльності інших людей в природі. Інший шлях пов’язаний з освітою, коли екологічна культура особистості формується на основі певних екологічних знань, сукупності норм, зразків поведінки та діяльності щодо природних об’єктів. Цей шлях є більш ефективним.

Екологічна освіта повинна бути націлена на формування нової культури взаємовідношення з природою - культури, що поєднує право користування природними благами і відповідальність за стан навколишнього природного середовища, засновану на розумінні цінності природи.

Актуальність обраної теми зумовлена: недосконалістю сучасної системи екологічного виховання як за змістом, так і за формою та необхідністю її реорганізації на основі теоретично-педагогічного осмислення проблеми; потребою формування екологічно вихованої особистості на основі її включеності у “світ природи”, суб’єктного характеру сприйняття природних об’єктів і спрямування до непрагматичної взаємодії зі світом природи. Гармонізація взаємовідносин людини від природи і природи від людини може настати лише в результаті трансформації екологічної свідомості й діяльності, а саме підвищення екологічної освіти шляхом екологічного виховання.

Загальноприйнятою стає точка зору, відповідно до якої людство не може більше прогресувати у своєму розвитку, суттєво не підвищивши рівень екологічної культури. Підвищення рівня екологічної культури повинно починатися з молоді, бо саме від їх дій залежить майбутнє світу.

Вирішити проблему екологічного виховання значно складніше, ніж удосконалити систему екологічної освіти. Якщо екологічна освіта людини визначається сукупністю її знань про особливості взаємодії суспільства з природою, то екологічне виховання має набагато складніший зміст. Воно, крім екологічних знань, охоплює широкий спектр найрізноманітніших людських якостей і характеристик, певний світогляд і світосприйняття, моральні, правові, екологічні, соціальні принципи та норми. Тому воно не мислиться окремо від естетичної, моральної, правової освіти та виховання.

Невід’ємним атрибутом екологічного виховання є практична діяльність кожної людини, спрямована на охорону природного середовища, захист тваринного та рослинного світу в місцях її проживання.

Суспільна екологічна свідомість на сьогодні знаходиться на стадії формування і містить сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що відбивають екологічну сторону суспільного буття, як от: реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи комплекс регулятивних принципів і норм поведінки, що спрямовані на досягнення оптимального стану системи "суспільство-природа". Однак, сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для ліквідації глобальної екологічної кризи. Наявність певних знань, уявлень ще не гарантує відповідну поведінку. Екологічна поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної відповідальності.

Завданнями екологічного виховання є постійне інформування учнів про проблеми природного походження та їх вплив на рівень здоров’я населення країни і світу; інструктування їх з приводу поведінки у зонах різнорідних природних катастроф; залучення до поширення знань серед населення про бережливе ставлення до навколишнього світу; спонукання до примноження природних багатств; використання природних засобів у навчально-виховному процесі; поповнення знань з екології шляхом ознайомлення з науковими та науково-популярними джерелами тощо.

Більшість вчених світу, причетних до вирішення екологічних проблем, збагнула, що запобігти екологічній катастрофі можна лише за умови тотальної конверсії екологічної свідомості людей за суттєвого підвищення екологічної культури населення та формування певної "критичної маси" людей, вихованих на ідеях екологічної філософії життя і здатних піти шляхом екологізації усіх сфер своєї діяльності. В усьому світі все більшу увагу почали приділяти екологічній освіті і вихованню людей. Розробляються концепції розвитку екологічної освіти та реформування систем освіти з урахуванням екологічної компоненти.

Спочатку усвідомлення екологічних проблем як глобальних здійснювалось на рівні наукової і філософської свідомості. І через них здійснювався відповідний вплив на масову свідомість. Останнє десятиліття характеризується осмисленням глобальності екологічної кризи і на рівні державно-політичного усвідомлення.

Втім, як закономірність можна відмітити таку особливість сучасного стану речей. Шкідлива діяльність людини за масштабами переважає над "швидкістю осмислення" екологічної загрози і розгортанням заходів по регулюванню сучасної екологічної ситуації.

Але головне все ж таки те, що людство все більше розуміє власну цілісність, необхідність спільних дій, бо екологічна катастрофа нікого не обмине! А вона загрожує стати незворотною і тоді людство загине.

Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною екологічною ситуацією.

Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.

Метою роботи є розробка методики екологічного виховання учнів шляхом підвищення рівня екологічної освіти на уроках хімії.

Об’єкт дослідження: процес екологічного виховання у навчальній та поза навчальній діяльності при вивченні хімії.

Предмет дослідження: методи екологічного виховання на уроках хімії.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати теоретичні та методичні засади екологічного виховання у навчальній та поза навчальній діяльності.

2. Уточнити зміст базових понять екологічної освіти: “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”.

3. Розробити методичні матеріали для практичного застосування при формуванні екологічного виховання на уроках хімії

Практичне значення отриманих результатів: методична розробка, виконана у результаті наукового дослідження, може бути впроваджена у навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів освіти.



Наукове обґрунтування методики формування музичного сприймання молодших школярів на матеріалі фортепіанної музики
Незважаючи на грунтовні психологічні та педагогічні розробки, проблема формування музичного сприймання молодших школярів засобами фортепіанної музики далеко не вичерпана. Перспективним підходом до ви ...

Психолого-педагогічний аналіз категорії «фізична задача»
Під фізичною задачею на практиці розуміють деяку фізичну проблему, яка в загальному випадку розв’язується за допомогою логічних умовиводів, математичних дій та експерименту на основі законів та метод ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net