Соціально-правові і педагогічні основи організації роботи з “дітьми вулиці”

Педагогіка: історія і сьогодення » Особливості роботи соціального педагога з "дітьми вулиці" » Соціально-правові і педагогічні основи організації роботи з “дітьми вулиці”

Сторінка 1

Згідно з Конституцією України “утримання і виховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, покладається на державу” (стаття 52). В свою чергу в статті 20 зазначається, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайкращих інтересах не може займатися в такому оточенні, має право на особистий захист і допомогу, що надається державою.

Надання допомоги дітям, які залишилися з різних причин без батьківської опіки є надзвичайно важливим напрямком соціальної політики держави. Оскільки Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, то вона взяла на себе низку зобов’язань по забезпеченню і захисту дітей, які залишилися без батьківської опіки.

Професійна діяльність соціального працівника / педагогав базується на певних документах, законах, актах, указах. Міжнародна декларація по забезпеченню виживання, захисту і розвитку дітей проголошує пріоритетність проблем дитини у суспільстві. Таке рішення було прийняте 30 вересня 1990 року в м. Нью- Йорку керівниками 190 держав. І ця декларація зобов’язує полегшити скрутний стан дітей, які проживають у важких умовах.

Конвенція ООН про права дитини визначає пріоритет інтересів дитини у суспільстві, наголошує на недоступності дискримінації дитини за будь-якими ознаками та необхідності виявлення державою особливої турботи про соціально - депресованих дітей: інвалідів, біженців, сиріт.

Збільшення кількості дітей, які виховуються поза сім’єю, загострення проблем соціального сирітства вимагають прийняття нагальних рішень щодо створення умов для навчання і виховання, соціального захисту та материнського забезпечення. З цією метою розроблені “Заходи щодо поліпшення становища дітей”, які затверджені Указом Президента України від 17 жовтня 1997 року №1153. Основною метою реалізації заходів зазначено поліпшення становища дітей, позбавлених батьківської опіки.

На подолання негативних явищ у дитячому середовищі, попередження дитячої бездоглядності спрямований Указ Президента України від 18 березня 1998 року “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей”.

На розв’язання таких проблем затверджена Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки, затверджена 21 лютого 2003 року №154 (2003). У програмі визначено, що робота, яка проводиться в регіонах є малоефективною. Кожного року в Україні збільшується кількість дітей на вулиці і через малоефективний контроль з боку суспільства за вихованням та утриманням дітей у неблагополучних сім’ях виникає ситуація, коли все більше таких дітей не отримують соціального захисту і стають “дітьми вулиці”.

Одним з аспектів розгляду парламентських слухань, що відбулися 22 грудня 2008 року також було обговорення проблеми, що стосується безпритульних дітей в Україні і шляхи подолання цієї проблеми.

На рівні Кабінету Міністрів України рекомендується, в першу чергу, удосконалити механізм державного управління і контролю за виконанням положень ООН. Реалізація контролю за становищем дітей в Україні можлива за умови визначення центрального органу виконавчої влади. Відповідно до ч. 2 Ст. 170 Сімейного кодексу України у виняткових випадках при безпосередній загрозі для життя та здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право прийняти рішення про термінове вилучення дитини в батьків та позбавлення їх батьківських прав. У цьому випадку прокурора повинні терміново повідомити і в семиденний строк звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав обох або одного з батьків.

На сьогодні згідно з чинним Сімейним кодексом України на органи опіки та піклування покладаються такі обов’язки:

захист прав сім’ї;

надання дозволу забрати дитину з пологового будинку бабі, діду у тому випадку, коли батьки відмовляються від неї;

захист прав та інтересів дитини у разі її звернення;

звернення з позовом до суду про позбавлення батьківських прав ;

опікування дітей, батьки яких позбавленні батьківських прав;

встановлення опіки над дитиною;

нагляд за дотриманням прав усиновлених дітей, які проживають в Україні;

контроль за умовами утримання, виховання, навчання дітей, над якими встановлено опіку, піклування.

Сімейний кодекс України не містить норм щодо представництва цього органу в місцевих органах виконавчої влади, не конкретизує структури, яка безпосередньо займається вирішенням питань захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування.

Оскільки на сьогодні не існує законодавчого визначення, що собою представляєють “органи опіки та піклування” як орган виконавчої влади, вирішення питань захисту прав дітей на місцевому рівні здійснюється згідно Кодексу про шлюб та сім’ю (1969 року), який втратив чинність, а також Правилами опіки та піклування, затвердженими на рівні спільного наказу міністерств ще в 1971 році.

Страницы: 1 2



Проблема впливу релігійних організацій у соціалізації підростаючого покоління
Процес розвитку людини у взаємодії з навколишнім світом отримав назвусоціалізація. Тепер все частіше соціалізацію визначають як двосторонній процес. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, ...

Розучування музичного твору на дитячих музичних інструментах. Спонукання до самостійної музичної діяльності
Для дошкільників дуже важливий також зовнішній вигляд музичних інструментів. Наприклад, коли на пластинах металофона намальовані якісь звірята, то вони неодмінно привернуть увагу учнів і вони будуть ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net