Практичні аспекти гендерної педагогіки

Сторінка 2

Вони визначають гендерну соціалізацію як «процес засвоєння індивідом гендерної культури того суспільства, в якому він живе, своєрідне суспільне конструювання психологічних відмінностей між статями» .

Таке трактування є свідченням того, що дослідниці залишаються у полоні ортодоксальних уявлень про феномен статі як детермінанту соціальної ролі і психологічних характеристик поведінки, тому їх робота більш спрямована саме на статево рольову, але не на гендерну соціалізацію.

Питанням змісту гендерної освіти опікується Болотська О. Вона зауважує, що важливим компонентом формування гендерного світогляду та гендерної поведінки особистості, її світогляду є гендерна освіта та гендерне виховання. Гендерна освіта включає в себе систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти. Гендерна освіта вирішує багато завдань у загальному процесі соціалізації (розкриття особливостей жіночої й чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі, формування в підлітків та молоді правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей.

Отримані гендерні знання мають знайти своє місце в поведінці особистості. А це вже сфера виховання. Болотська О. визначає гендерне виховання як «процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні стосунки між представниками чоловічої й жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: у суспільному житті, праці, відпочинку тощо. Мета гендерного виховання полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися в усіх сферах діяльності.

Цокур О.С. та Іванова І.В. визначають гендерне виховання як цілеспрямований процес формування соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поводження, діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством своїм громадянам залежно від їхньої біологічної статі.

Таке виховання, на їхню думку, здійснюється під впливом родини, освіти, засобів масової інформації, релігії, мистецтва, мови, правової і державної політики.

Гендерне виховання конструюється на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин, що розвиваються і трансформуються в суспільстві. Гендерне виховання виходить з того, що людина – не абстрактна нейтральна цілісність, а жінка і чоловік, у їхній рівноправності, самовираженні і самоствердженні, що є найважливішим із соціальних орієнтирів в усіх сферах життя демократичного суспільства.

Отож, як бачимо, знову ж таки проблему гендерного виховання дослідники зводять до формування і нав’язування особистості уже існуючої у суспільстві системи норм, ролей та позицій (згідно до статі). А це, в свою чергу, суперечить засадам гендерної педагогіки та гендерного підходу. Нагадаємо, що такий підхід передбачає, що розбіжності у вихованні чоловіків та жінок визначаються не стільки їх біологічними особливостями, скільки соціально-культурними факторами. В основі такого конструктивістського бачення лежить переборення негативних гендерних стереотипів (бо якщо вони не є природженими, значить їх можна змінити, змінюючи тим самим і свідомість суспільства), але аж ніяк не процес формування поведінки людини залежно від її біологічної статі.

Ефективність гендерного виховання обумовлюється методами його впровадження. У національній вищій школі накопичено значний досвід з розробки і впровадження у навчальний процес технологій, форм та методів викладання, що стали вже традиційними: лекцій, семінарів, диспутів, бесід, самостійної роботи з підручником, написанні рефератів, підготовки доповідей тощо. Використання потенціалу цих форм і методів для реалізації задач гендерного виховання має багато позитивного: дозволяє акцентувати увагу студентів на ключових аспектах теми, знайомити з різними концепціями і підходами до проблеми, робити загальні висновки.

В цьому напрямку працюють О.С. Цокур та І.В. Іванова. Вони вказують на те, що традиційні методи слабко орієнтовані на активну взаємодію студента з викладачем, дискусії студентів між собою, самостійне прийняття рішень, що може бути вирішальною передумовою формування їхньої гендерної самосвідомості в майбутньому.

Страницы: 1 2 3 4



Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти
Завдяки досягненням останніх декількох років освітні процеси, що відбуваються в Європі, набули більш конкретного характеру, що відповідає сучасним реаліям розвитку країн Європейської спілки та її гро ...

Фіксація та узагальнення спостережень
Результати спостережень учні фіксують в зошитах для самостійної роботи і в класних календарях природи і праці людей. Форма календаря може бути різною, але в ньому повинна бути таблиця для записів щод ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net