Сутність поняття «розповідь» в педагогічній та лінгвістичній літературі

Педагогіка: історія і сьогодення » Розвиток у старших дошкільників мовленнєво-комунікативних навичок розповіді » Сутність поняття «розповідь» в педагогічній та лінгвістичній літературі

Сторінка 1

Розповідь – здійснення мовлення (як процес), наведення мовленнєвих висловлювань, один з основних видів спілкування.

Розповідь належить до числа «квантових» комунікативних одиниць, які раніше не привертали уваги дослідників мовної прагматики. Тим не менш, розповідь є повноцінним видом мовної діяльності, важливим компонентом людського спілкування і утворює специфічну комунікативну ситуацію. В повсякденному мовленні розповідь рідко буває представлена в чистому вигляді – вільною від реплік і зауважень, що не стосуються теми розповіді. В побутовій комунікації розповідь має багато перепитувань і уточнень.

В дослідженні розповіді доцільно оперувати поняттями «канонічна/неканонічна ситуація розповіді». До компонентів, які спотворюють прагматичну ситуацію відносяться мовець, адресат, мовна дія, об’єкт розповіді і манера розповіді.

Розповідь являє собою адресовану мовну дію, тому її зміст повинен описуватись через відношення між мовцем і адресатом. В канонічній ситуації розповіді мовець і слухач виступають в однотипних ролях – товаришів, приятелів, друзів, знайомих. Існування товариських, невимушених відносин між особами створює передумову для виникнення ситуації розповіді.

Роль мовця в ситуації ведення розповіді визначається не тільки його відношенням до адресата, але і його зв’язком з тим, про що він розповідає. Мовець завжди розповідає тільки про те, що він знає. В канонічній ситуації мовець розповідає про деякий ланцюжок подій, що відбулись раніше до безпосереднього моменту мовлення, тому можна говорити, що мовець має можливість по-своєму представляти ланцюжок подій (чи то замовчувати, чи то насичувати розповідь деталями і подробицями). Об’єктом розповіді є завжди ті події, які відбулись у тому середовищі, куди входить мовець, тобто події, потенційним або реальним спостерігачем яких він міг бути в своєму мікросвіті.

Статус адресата неважко визначити зі сказаного вище. Для канонічної ситуації неофіційного товариського характеру стосунків між мовцем і адресатом, адресат отримує статус приналежності до деякого спільного з мовцем середовища (мікросвіту), тобто сфери, в якій локалізується їх життя.

Пресупозицією того, що розповідається, є або знання, або припущення мовця про те, що адресат теж належить до його мікросвіту. В інакшому випадку, коли ця пресупозиція відсутня, від мовця слід чекати іншої мовленнєвої поведінки, напр., інформування адресата про «закони» свого мікросвіту, мовленнєвої «розвідки» про смаки, погляди і схильності адресата.

Історія (ланцюжок подій) та її відтворення (виклад) розділені в часі, внаслідок чого розповідь не є спонтанним актом. Безпосередньо в мовленні може народжуватись лише спосіб передачі інформації, якщо вибір його не продуманий мовцем наперед.

При вивченні розповіді як виду комунікації важливо визначити де вона локалізована: всередині мікросвіту комунікантів чи поза ним. Розповідь про події і випадки свого власного життя приводить до формування у адресата бази фактичних знань про того, хто розповідає. Що ж до розповіді про третю особу, то її наслідком є виявлення співпадання чи неспівпадання поглядів у комунікантів стосовно неї. Так розповідь сприяє утворенню у співбесідників загального фрагменту системи оцінок. Предметом розповіді (в неканонічній ситуації) може бути і об’єкт, локалізований поза мікросвітом комунікантів. Для успішності розповіді в цьому випадку важливо, щоб вона була цікавою для адресата. Для цього найкраще підходять захоплюючі, розважальні розповіді. При неблизьких стосунках між комунікантами пресупозиція про «розважальність» історії звичайно усвідомлюється мовцем; при товариських стосунках пресупозиція присутня несвідомо – в спілкуванні з близькою особою вважається, що все, про що б не говорилось, є цікавим для адресата.

Істотним аспектом прагматики розповіді є її манера, яка обумовлена конкретною особою, до якої звернена розповідь, і загальною стратегією мовця, яка визначається комунікативним наміром (розвеселити, розжалобити, показати комізм чи трагізм ситуації). Загальна стратегія визначає вибір тієї чи іншої тональності в лексиці.

Страницы: 1 2 3



Принципи, шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти
Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно вп ...

Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україніта її екологічної складової
Концепція загальної середньої освіти 12-річної школи, яка була затверджена Постановою Колегії МОН України та Президією АПН України N 12/5-2 від 22.11.2001 – важливий документ, що визначає основні при ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2021 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net