Методичні проблеми реалізації комунікативно-мовленнєвого підходу у початкових класах

Педагогіка: історія і сьогодення » Методичні проблеми реалізації комунікативно-мовленнєвого підходу у початкових класах

Сторінка 2

Теоретичний аналіз проблеми розвитку комунікативних умінь (К.Бархін, В.Добромислов, А.Міртов, Є.Соловйова, Д.Ушаков та ін.) показав, що рівень сформованості комунікативних умінь залежить від багатства словникового запасу та умінь використовувати всю різноманітність граматичних засобів мови при побудові власних висловлювань.

Так, одиницею процесу мовленнєвої діяльності є слово. У кожному слові поєднані лексична і граматична його сторони і кожна з них має свою специфіку. Лексична сторона показує відношення слова до тих явищ об‘єктивного світу, які ним означаються і відображаються. Значення виконує свою інформативну роль і об‘єднує в слові звукову форму, комплекс звуків, що історично створені і закріплені, з певними об‘єктами, їх групами, властивостями, що існують реально. Слово, таким чином, являє собою єдність звукової форми і певного значення.

Крім лексичного змісту, кожне слово є ще носієм і другого значення – граматичного, яке супроводжує лексичне, доповнює його і на противагу лексичному існує не лише як значення тільки даного конкретного слова, а як спільне для багатьох слів, що належать до певних груп чи класів. Таким чином, граматичне значення абстраговане від лексичного змісту і є одночасно спільним для цілих сукупностей слів.

Через слово, як підкреслює Є. Галкіна-Федорук, у мовознавстві розглядаються явища лексичного і граматичного порядку. Маючи зміст явищ дійсності і виражаючи відношення до дійсності, слово завжди граматично оформлене. Як складова частина мови воно граматично змінюється і пов‘язується з іншими словами.

Одним із аспектів комплексного завдання посилення практичної спрямованості навчання мови в школі є розвиток мовлення учнів у процесі вивчення частин мови. Зокрема С. Іллєнко з метою полегшення засвоєння граматичних знань у курсі мови визначив опорні теми, які містять той мовний матеріал, що постійно має бути перед очима школярів, оскільки становить основу в опануванні теорії мови та здійсненні комунікативної діяльності. До таких опорних тем він зараховує будову слова, частини мови, члени речення, синонімію. Виділення частин мови як опорного, стрижневого поняття шкільного курсу мови посилює практичну спрямованість вивчення мови у школі.

Кожна частина мови має свої можливості в плані мовленнєвого розвитку учнів. Особливе місце, на нашу думку, займають прикметники, це обумовлено перш за все їх лінгвістичними особливостями. У сучасній українській мові прикметник є найбільш численною після іменника групою слів, яка утворюється за рахунок виділення якості у формах відношень між особами, абстрактними поняттями, предметами та діями.

Семантична система прикметників відображає складну галузь абстрактних відношень, узагальнює суспільне розуміння найрізноманітніших ознак і якостей предметів. Уживання учнями прикметників у мовленні – суттєвий показник зв’язку між процесами засвоєння мови й розвитком їх когнітивної діяльності.

Оволодіння прикметниками – це насамперед вагомий чинник мовленнєвого розвитку. Це частина мови, засвоєння якої робить мовлення учнів більш змістовним, різноманітним, образним, точним, виразнішим. Саме прикметник відіграє важливу роль у мовленні: він вказує на різні ознаки предметів і цим робить висловлювання більш точним і конкретним.

Вибір даної частини мови обумовлений тим, що вивчення прикметників сприяє розвитку більш чіткого і диференційованого сприймання навколишньої дійсності.

В. Капінос уважає, що комунікативно доцільним мовлення буває при наявності в ньому таких якостей, як точність, виразність та образність. Саме завдяки прикметникам, які можуть вживатися в прямому і переносному значенні, входити до складу фразеологічних зворотів, бути синонімами і антонімами, мовлення набуває необхідних комунікативних якостей.

Н.Тарасенко зазначала, що характерною ознакою мовлення розумово відсталих учнів є те, що вони майже не використовують в своєму мовленні прикметники, що робить їх мовлення невиразним, неточним та малозрозумілим для оточуючих. Їх висловлювання фрагментарні, бідні деталями, не розгорнуті і не цілісні.

Г. Дульнев, В.Петрова, З.Смірнова зазначають, що школярі використовують лише невелику групу прикметників; багато прикметників вони вживають неправильно, не розуміючи їх значення. Так, характеризуючи певний предмет або явище, розумово відсталі учні відмічають тільки його загальні якості, найчастіше колір, розмір, і не “помічають” специфічні внутрішні якості, відповідно, не можуть дати точну характеристику, часто для цього їм не вистачає достатнього запасу слів – ознак.

А.Аксьонова, Т.Ульянова вказують, що для учнів з недостатньо розвинутими комунікативно-мовленнєвими уміннями характерні такі особливості засвоєння прикметників: формалізм; недостатнє усвідомлення їх значення у мовленні; вузькість та одноманітність активного словникового запасу прикметників при достатньо розвиненому пасивному словнику, незначне використання прикметників у мовленні.

Страницы: 1 2 3 4 5



Психологічні чинники формування гендерних установок у молодшому шкільному віці
Психологічно стать не виникає одно моментно, а складається в процесі становлення особистості дитини, формування самосвідомості, образу самого себе. На усвідомлення своєї статі впливають як біологічні ...

Класифікація методів навчання
Класифікація методів навчання за джерелові знань: словесні - джерелом знань служить усне і письмове слово, наочні - джерелом знань є образ, практичні - практична дія. До словесних методів традиційно ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net