Методичні проблеми реалізації комунікативно-мовленнєвого підходу у початкових класах

Педагогіка: історія і сьогодення » Методичні проблеми реалізації комунікативно-мовленнєвого підходу у початкових класах

Сторінка 3

Практичне вивчення прикметників, як зазначав М. Гнєзділов, спрямоване на збагачення й уточнення словникового запасу учнів, а також вироблення умінь правильного використання і правопису прикметників.

Як відомо, бідний словниковий запас, своєрідність загального психічного розвитку, недорозвиток фонематичного аналізу, порушення функції узагальнення та абстрагування, дефекти вимови безпосередньо впливають на процес формування комунікативних умінь.

Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання певного комунікативного завдання: щось повідомити, про щось дізнатись, у чомусь переконати, спонукати когось до виконання дій тощо. Розумово відсталих учнів таких умінь необхідно спеціально навчати, оскільки спонтанно у даної категорії дітей вони не формуються.

Однак без належно організованої практики навчити розумово відсталих учнів використовувати мовлення з комунікативною метою неможливо. Необхідно, щоб усі мовні одиниці, що складають обов’язковий для них програмовий мінімум, “пройшли” через їх мовлення. Лише тоді можна сформувати в учнів уміння правильно застосовувати вивчені граматичні форми у власному мовленні.

А. Аксьонова, Н. Барська та ін. зазначали, що головне завдання вивчення граматики – це формування умінь практичного, усвідомленого складання текстів. Текстовий матеріал забезпечує більш ефективне засвоєння мовних явищ, наочно показуючи особливості їх функціонування у мовленнєвому потоці, а це має велике значення для формування комунікативних умінь. Робота з текстом дозволяє систематично вести повторення й узагальнення вивченого, здійснювати внутріпредметні й міжпредметні зв’язки. Систематичне використання тексту поступово ознайомлює учнів з характерними особливостями зв’язних висловлювань і готує до розуміння чужих та створення власних висловлювань (текстів).

Метою викладання української мови в початкових класах є удосконалення мовленнєвих та комунікативних умінь учнів на основі засвоєння елементарного курсу граматики та практичного використання набутих знань в усному та писемному мовленні.

Значну роль у реалізації завдань навчання учнів мають уроки української мови, яка є не лише предметом вивчення, а й інструментом пізнання, засобом корекції інтелектуального розвитку школярів. Як писав В.Сухомлинський, мова належить до предметів, “у яких знання тісно зливаються з уміннями і виявляються насамперед в уміннях”. Тому важливим завданням навчання учнів рідної мови є формування у них умінь більш-менш вільного володіння мовленням. Для цього необхідно посилити практичну спрямованість уроків української мови, постійно виявляти неослабну увагу до тих аспектів навчально-методичної роботи, від яких залежить розвиток комунікативних умінь школярів.

Розв’язання означеної проблеми пов’язано з реалізацією практичної мети навчання – забезпечити формування у школярів комунікативних умінь (орієнтуватись в умовах спілкування, планувати висловлювання, реалізувати заплановану програму, контролювати хід і наслідки процесу мовлення), які необхідні для побудови розгорнутих висловлювань.

Л. Вавіна вважає, що, якщо створити в навчанні таку ситуацію, в якій учень наочно відчує зв’язок між своєю практичною і мовленнєвою діяльністю, то процес формування в учнів комунікативних умінь проходитиме успішно. Він також сприятиме розвитку в учнів розумових операції, необхідних для створення власних висловлювань: усвідомлення мети своєї діяльності, попереднє планування твору, цілеспрямований відбір необхідної інформації, повний і логічно завершений її виклад, в результаті активного використання яких формуються практично важливі комунікативні уміння.

Відомо, що спілкування як найбільш розповсюджена сфера мовленнєвої діяльності не досягає у багатьох учнів рівня нормативної сформованості навіть наприкінці початкового навчання. Цей незадовільний кінцевий результат можна пояснити тим, що в змісті й методиці навчання учнів української мови недостатньо акцентується увага на послідовному розвитку в них самостійного мовлення.

У зв’язку з цим на сучасному етапі вирішення проблеми комунікативного розвитку учнів пов’язане з формуванням життєво необхідних і соціально істотних комунікативних умінь (сприймати і продукувати висловлювання). Практика свідчить, що робота в цьому напрямі актуальна і методично значуща, адже формування комунікативних умінь сприяє становленню комунікативного ядра особистості й підвищує якість висловлювання як продукту мовленнєвої діяльності.

Кожна дитина, вивчаючи рідну мову на практичному рівні, підкоряється нормам і системі цієї мови. Завдяки цьому вона розуміє оточуючих, а вони – її. Елементи мови, якими вона користується, стають її надбанням, застосовуються нею в мовленнєвій діяльності, є одиницями її мовлення. Отже, мовлення – це ті елементи рідної мови, якими користується дитина в певних умовах.

Мовленнєвий розвиток дитини є досить широким поняттям, яке охоплює рівень сформованості звуковимови, його відповідності загальноприйнятим орфоепічним нормам української мови, обсяг словникового запасу і граматичну організацію мовлення.

Страницы: 1 2 3 4 5



Загальна характеристика наукових колекцій
Формуванню реального уявлення про величину, зовнішній вигляд виучуваного об’єкта або його окремих частин допомагає демонстрування поряд з таблицями натуральних об’єктів – чучел, колекцій, гербаріїв, ...

Застосування екологічних та біологічних ігор на уроках біології
Крім екологічних дослідів на уроках біології застосовуються екологічні ігри. Наприклад, серед них: “Дотик”, “Звуки лісу”, “Гра - найсерйозніша справа”. Нижче наводимо їх опис. Екологічна гра “Дотик” ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net