Методичні проблеми реалізації комунікативно-мовленнєвого підходу у початкових класах

Педагогіка: історія і сьогодення » Методичні проблеми реалізації комунікативно-мовленнєвого підходу у початкових класах

Сторінка 4

Мовлення учнів розвивається, якщо вони набувають здатності розуміти лексичне і граматичне значення слова, словосполучення, речення, тобто якщо запам’ятовується матеріальна оболонка відповідного мовного знака і правильно співвідноситься з явищем позамовної реальності.

За умови правильних методичних підходів, належної організації і навчально-методичного процесу навчання рідної мови в першому класі в учнів успішно формуються вміння слухати і розуміти почуте, висловлюватися, вступати в діалог і полілог. Дитина, стверджує О.В.Бойко, достатньо швидко стає повноправним членом свого мовного угрупування, здатного породжувати і розуміти безкінечну кількість нових для неї, але не менш значимих речень на мові, якою вона оволоділа. Що стосується мовлення зв’язного, мовлення розповіді (в термінології С.Л. Рубінштейна – контекстуального), то тут, безперечно, дитину треба навчати.

З огляду на це, С.І.Дорошенко пише, що „в сучасній методиці початкового навчання рідної мови широко запроваджується функціональний підхід, дидактичним засобом його реалізації виступає зв’язне висловлювання, текст”. Саме в ньому (тексті) як найвищому рівні мовної системи функціонують мовні одиниці нижчих від нього рівнів – речення, словосполучення, слово. Рівень же знань з української мови, на думку М.І. Пентилюк, залежить від запасу слів та уміння користуватися ними при конструюванні власних висловлювань.

Експеримент Т.К.Донченко переконує, що робота над формуванням у школярів способів збагачення власного мовного запасу й оволодіння мовними нормами дає значно вищі результати, якщо вона проводиться на комунікативній основі, у процесі комунікативної діяльності. Г.С. Демидчик зазначає, що формування комунікативно-мовленнєвих умінь – одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки.

Виходячи з того, що мовлення – це діяльність, яка передбачає використання мови з метою спілкування, пізнання, впливу на інших людей, Л.В. Барановська пропонує основну увагу приділяти мовленнєвій діяльності як в усній, так і в писемній формі; цілеспрямовано вдосконалювати граматику мовлення учнів, учити їх сприймати і розуміти чуже мовлення, а також будувати висловлювання (тексти) у відповідності з нормами мови.

Важливість, необхідність та роль розвитку усного мовлення під час навчання грамоти обґрунтував також у своїх працях і Є.П.Голобородько "Слухання і говоріння становить фундамент, першооснову формування письмових форм мовлення – читання, письма, писання. Увага до вдосконалення і розвитку усних видів мовлення має бути не менш важливою, ніж до вироблення письмових видів. Завдання всіляко розвивати і вдосконалювати у кожного учня вміння уважно слухати і говорити ясно, усвідомлено, по суті справа не менш значима, ніж проблема навчання елементарному читанню і письму".

Обґрунтовуючи проблему розвитку усного мовлення, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, В.В.Давидов виходили з розуміння соціального характеру причин і процесу розвитку мовлення дитини. Так, П.Я. Гальперін пише, що мовлення для дитини виступає в його комунікативній функції. Наслідком цього є те, що вона оволодіває ним практично.

Спостереження Л.С.Виготського та О.Р.Лурія показують, що „мовлення дітей може включати несвідоме, вільне використання багатьох елементів і явищ рідної мови”. Л.С. Виготський пояснює мовленнєвий розвиток дитини, виходячи з того, що здібність до спілкування і повідомлення є результатом іманентного (йде зсередини) розвитку спілкування.

У ході досліджень встановлено, що при переході до шкільного навчання діти при вивченні граматики рідної мови надають перевагу не словесному складові речення, не його граматичній структурі, а висловлюваній ситуації і її предметним компонентам. Учені твердять, що розвиток мовлення – це складний творчий процес, який протікає в єдності з розвитком мислення дитини і з ускладненням її мовленнєвої діяльності.

Закони побудови мови, її звукового складу залишаються неусвідомленими до тих пір, поки в школі дитина не починає спеціально займатися граматикою мови і фонетикою мовлення.

Вивчення мовлення в генетичному плані показує, що дійсно основною рушійною силою розвитку мовлення є семантика мови, а сам процес виступає у вигляді постійних активних "пошуків" дитиною мовленнєвих засобів для висловлюваних нею значень при поступовому наближенні до тієї самої граматичної форми, яка характерна для даної мови.

Саме тому головним завданням розвитку усного мовлення вважаємо вироблення мовленнєвих умінь на основі співвідношення мовної теорії і мовленнєвої практики; визначення змісту і характеру мовленнєвих вправ; добору мовленнєвого матеріалу (зразки слів, речень і т. ін.); застосування відповідних методів (спостереження, аналогії, словесного) і прийомів.

Страницы: 1 2 3 4 5



Орієнтовний план дійового аналізу твору М.М. Коцюбинського «Харитя»
Твір «Харитя» цікавий і хвилюючий, ним особливо захоплюються діти. Складається він з чотирьох розділів – основних картин життя, взятих з селянської бідної родини, що взаємодіють і доповнюють одна одн ...

Педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів в умовах реформування вищої школи
Організація самостійної роботи учнів та студентів є тією проблемою педагогічної теорії та практики, яка має давню історію, її вивченням займалось широке коло дослідників. Але сьогодні навчальна ситуа ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net