Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації та боротьба з нею

Педагогіка: історія і сьогодення » Проблеми соціалізації в контексті соціального виховання » Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної дезадаптації та боротьба з нею

Сторінка 7

Поява на науковому та соціальному просторі України нової наукової галузі – соціальної роботи – зумовлена логікою розвитку суспільства, розширенням у ньому кола соціальних проблем та процес диференціації гуманітарних знань. Своєю появою соціальна робота реалізувала притаманний їй зв'язок з комплексом наук про людину і суспільство та здатність до саморозвитку. Незважаючи на запізнілість і сповільненість цього процесу в Україні, теорія і практика соціальної роботи вже сьогодні активно сприяє розв'язанню багатьох проблем трансформації нашого суспільства, його самозбереженню та стабілізації. У майбутньому вона здатна значно примножити свій творчий, гуманістичний вплив на формування громадянського суспільства і правової, демократичної, соціальної держави, яка служитиме людям.

Опрацьовуючи поставлені перед нами питання, ми ще раз переконалися, що осмислення соціального змісту даної проблеми в контексті розвитку й виховання людини в сучасних умовах є основним завданням педагогічної науки. Складність пояснення соціального характеру виховання прихована в особливому його змісті. Визначальною ознакою цього змісту є об'єкт виховання — людська особистість. Сутність людини вбачається або в самій людині, або в тому, що впливає на неї в середовищі. З точки зору соціальної суті, соціальна якість особистості втрачає багатство зовнішнього вияву і зводиться до основних властивостей. Для того, щоб її дослідити, потрібно на рівні соціально-педагогічної теорії виявити ті сутнісні соціальні утворення, які внутрішньо пов'язали б сукупність соціальних меж, виявлених при вивченні особистості на емпіричному рівні. При цьому випливає, що соціальне не просто надбудовується над біологічним, а є самою природою людини, бо сама природа людини — продукт історії.

Особистість потрібно розуміти як процес здійснення цілої сукупності ієрархічно співвіднесених різних видів діяльності. Діяльність є динамічною, саморозвиваючою ієрархічною системою взаємодій суб'єкта зі світом, у процесі яких народжується психічний образ. При цьому вона утілюється в об'єктові і перетворюється у суб'єкт предметної дійсності.Якщо особистість виступає як об'єкт, її індивідуальне буття формується переважно під впливом зовнішніх впливів, різних умов і обставин. Коли ж особистість є суб'єктом, вона сама максимально творить своє індивідуальне буття, змінює обставини і цим самим сама себе змінює.

Із розгляду соціального середовища, суспільства як зовнішньої сили, що впливає на дитину можна зробити висновок, що особистість — це мисляче тіло, тіло соціальне, існуюче як рухоме з просторовими й тимчасовими атрибутами.

Проте виховання, як і навчання, не є єдиним способом перетворення особистості. Багато навичок, здібностей та інших характеристик у дітей з'являються не в результаті виховання, а всупереч йому. Великі виховні можливості самого життя, в яке включена дитина, означає, що потрібно враховувати не тільки цілеспрямований педагогічний вплив на особистість, але й усю багатогранність соціальних впливів. Саме в такій особистісній взаємодії відбувається зміна мотиваційно-ціннісної системи особистості дитини, виникає можливість репрезентувати дітям соціально значимі норми і способи поведінки, оскільки виховання є одним з основних шляхів організованої соціалізації.

Отже, виховання як цілеспрямований процес організації оволодіння соціальним досвідом є складовою процесу соціалізації. Слід зазначити також, що виховання є необхідною складовою, оскільки в процесі соціалізації дитини неодмінно виникають явища та ситуації, що потребують певного узгодженого соціального впливу і реальної педагогічної дії, конкретного педагогічного інструментування.

На основі цього сучасна наука прагне здійснити переоцінку тих концепцій виховання, що традиційно базуються на провідному значенні цілеспрямованого впливу на особистість у процесі її формування, і вийти на проблему соціалізації як процес саморозвитку особистості, її життєвого визначення в культурі, в соціумі. Тому зміни, які відбулися в соціально-історичних умовах та в логіці розвитку наук про людину наприкінці XX століття, зумовили необхідність переходу до нової парадигми освіти, в якій педагогічна наука поряд з вихованням у свій предмет включає соціалізацію. Саме про таке поєднання говорять у своїх працях великі педагоги-соціологи різних епох і народів Ф.Г. Гіддінгс, А.С. Макаренко, С.Т. Швацький, П.П. Булонський, С.Л. Рубінштейн, Р. Бернс, А.В. Мудрик та ін.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8



Самостійне читання
Читати іноземною мовою учні повинні не тільки на уроках і в ході виконання домашніх завдань. При правильно організованому навчанні з набуттям учнями певних навичок та вмінь розвивається інтерес до чи ...

Комплекс вправ на вивчення іменника та методика їхнього використання
В основу добору комплексу вправ на вивчення іменника на уроках української мови в російськомовній школі було покладено порівняльний аналіз зазначеного мовного матеріалу в обох мовах. Порівняльний ана ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net