Психолого-педагогічна компетентність майбутнього вчителя

Сторінка 1

Під психолого-педагогічною компетентністю вчителя розуміється поєднання певних якостей (властивостей) особистості з високим рівнем професійної підготовки до педагогічної діяльності й ефективної взаємодії з учнями в освітньому процесі.

Фундаментом психолого-педагогічної компетентності викладача є саме активне (тобто діюче) знання закономірностей особистісного розвитку людини на різних вікових етапах. Зрозуміло, коли ми говоримо про структуру психолого-педагогічної компетентності, то акцентуємо увагу саме на психологічних компонентах системи. На думку Н.В. Кузьміної, до них належать:

диференціально-психологічний (знання про особливості засвоєння навчального матеріалу конкретними учнями у відповідності з індивідуальними та віковими характеристиками);

соціально-психологічний (знання про особливості навчально-пізнавальної та комунікативної діяльності групи учнів та конкретного учня у ній, про закономірності спілкування);

аутопсихологічний (знання про переваги та недоліки власної діяльності, особливостях своєї особистості та її характерних якостей).

Основним критерієм сформованості професійно-діяльністного компонента психолого-педагогічної компетентності є уміння викладача самостійно вирішувати педагогічні ситуації, сприяючи особистісному розвитку учня .

Тобто, майбутній вчитель повинен уміти діагностувати і аналізувати не лише учнівську діяльність, але й власну, знаходити недоліки та шляхи їх подолання, вирішення певних проблем, підбирати доцільні форми та методи спілкування, впливу на дитячий колектив та на кожного учня окремо. Ефективна робота педагога у зазначених аспектах професійної діяльності можлива лише за умови його ґрунтовних знань у галузі психології, володіння методикою діагностування та корекції.

Характеризуючи психолого-педагогічну компетентність майбутнього вчителя, слід звернути особливу увагу на такі аспекти як формування компетенції студента з питань загальної характеристики розвитку молодшого школяра та характеристики розвитку основних пізнавальних психічних процесів. На нашу думку, саме ці галузі психологічного знання стануть у нагоді при вирішенні питань добору дидактичного та методичного матеріалу, методів та прийомів, форми організації навчально-виховного процесу.

Однією з найважливіших складових методичної компетентності вчителя є сукупність знань про вікові психічні та фізіологічні особливості учнів. Тому провідне місце у формування психолого-педагогічної компетенції студентів відводиться психології, зокрема віковій психології, основною метою якої є дослідження закономірностей психічного розвитку особистості на різних етапах її життя.

Розглянемо детальніше період молодшого шкільного віку, що охоплює дітей у віці шести–десяти років. Молодший шкільний вік – це проміжний етап розвитку від дошкільного до підліткового. Психіка дітей у цьому віці постійно змінюється. У молодшому шкільному віці проходить інтенсивний розвиток і якісна перебудова пам'яті учнів, формуються першооснови для логічної пам'яті. Разом з тим зберігаються особливості, притаманні психіці дітей дошкільного віку.

У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До семи років завершується морфологічне формування лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування й виконання певної програми дій. До шести-семи років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження й гальмування (хоча перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену емоційність молодших школярів). Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, утворенні тимчасових зв'язків, формуванні нових дій і операцій, засвоєнні динамічних стереотипів. Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей дорослих, хоча ці характеристики ще нестійкі.

У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах та тканинах тіла, що підвищує фізичну витривалість дитини. Однак варто зазначити, що дрібні м'язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації . Розвиток тонкої моторики пов'язаний із загальним фізичним розвитком дитини, тому їй необхідні різноманітні фізичні вправи, заняття фізкультурою.

Розвиток психіки здійснюється на основі провідної діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу. Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, у свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності. Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

Страницы: 1 2



Теоретичні та методичні основи професійної підготовки з інформаційних технологій майбутніх менеджерів-економістів
Соціально-економічні трансформації, процеси глобалізації, інтеграції, демократизації та інформатизації суспільства, підвищення ролі інформації і знань у його розвитку висувають принципово нові вимоги ...

Методи науково-педагогічних досліджень
Усяка наука заснована на фактах. Вона збирає факти, зіставляє їх і робить висновки, встановлює закони тієї області діяльності, що вивчає. Способи одержання цих фактів називаються методами наукового – ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net