З життя кобзарів та лірників

Сторінка 3

Звали учнів кобзарі та лірники „хлопцями”, „челяддю”, інколи – „підмайстрами”. Вчителя учень називав „панотцем”, на Житомирщині частіше „хазяїном”, на Поділлі – „дядьком” або „господином хазяїном”, на Галичині – „ґаздою” або „майстром”. Майстер учив хлопця традиціям кобзарсько-лірницьких братств, етикету сліпих співців, вмінню грати та співати.

Сам прийом до гурту („одклінщина”, „визволок”) обставлявся ритуальними діями, які можна назвати кобзарсько-лірницькою ініціяцією. Керували братствами виборні ватажки – „отамани”, „старші”, „цехмайстри” і т. ін. Кожне братство мало скарбницю й скарбника. Всі свої справи члени братства – „брати” вирішували на спільних зборах. Збори відбувалися в містечку, де знаходилася церква гурту під час храмового свята, а також в інших населених пунктах у час ярмарків і храмових свят. Фольклорист Ф. Лавров писав, що популярним місцем збору братств кобзарів і лірників був ліс біля Броварів – між Переяславом і Києвом. На зборах вибирали ватажків, приймали новачків, вирішували спірні питання, судили та карали тих, хто провинився, а також видавали зі скарбниці допомогу тим, хто її потребував. Члени братства дбали про честь своєї корпорації, не допускали, щоб до їхніх лав прибивалися люди з сумнівною репутацією, аморальні, п’яниці тощо. Коли ж хто з лірників чи кобзарів порушував встановлені правила поведінки, виборний суд суворо карав винуватця. Інколи приймали рішення про найвищу міру кари і найбільшу ганьбу – „обрізування торби” (тобто виключення з братства порушника) чи схвалювали рішення „під батоги”.

Члени братства, як правило, мали спільний пісенний репертуар. Незважаючи на належність членів кобзарсько-лірницьких об’єднань до певної території, вони інколи ходили і в інші місцевості. Тамтешні кобзарсько-лірницькі братства при дотриманні певних умов допускали чужих співців на свою територію. При цьому прийшлі кобзарі й лірники обов’язково мали бути членами якогось братства чи гурту, тобто посвяченими в майстри. Самозванців, що не відбули належного терміну навчання і не пройшли обряду посвячення („визволки”), всіляко переслідували – відбирали бандуру, розбивали її, а на винного накладали штраф.

Братства кобзарів і лірників існували аж до кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя. Проте на кінець цього періоду вони почали відмирати, як і особливі обряди висвячення на майстра. Але інститут учнівства та інші традиції кобзарства й лірництва виявилися більш стійкими. Вони існували довше й зникають разом із мандрівними кобзарями й лірниками вже в 1930-40-х роках. До зникнення кобзарства і лірництва як явища великою мірою спричинилися репресії з боку тоталітарного совєцького режиму. „Сліпі барди, – пише дослідник українського кобзарства В. Нолл, – були неконтрольованим джерелом морального авторитету на селі, безпосереднім конкурентом тоталітарної держави. Основа їхнього репертуару складалася з жанрів, що мали як релігійні, так і національні символи, з чим не могли змиритися органи влади”.

Страницы: 1 2 3 



Вікові особливості молодших школярів
За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дитини він шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються осо ...

Методи науково-педагогічних досліджень
Під методом дослідження розуміють певні прийоми та способи розв'язання наукової проблеми. Історія розвитку методики навчання біології засвідчила, що захоплення якимось одним методом, засобом, прийомо ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net