Історія розвитку гри

Ми дізналися, що питання місця гри в розвитку дитини вивчалося ще з часів Платона, який говорив про необхідність створення умов для спільних ігор дітей від 3-х до 6-ти років. Він наголошував, що природність дитячої гри проявляється в тому, що вони самостійно й створюються за бажанням самих дітей. Платон вважав дитячі ігри необхідними для виникнення бажання в малюків спілкуватися з іншими дітьми.

За визначенням відомого дослідника дитячих ігор Ф. Шіллера, причиною виникнення дитячої гри був надлишковий час та енергія дитини, але водночас він порівнював її з грою артиста, художньою діяльністю та розглядав з точки зору культури людства.

Продовжуючи теорію Ф. Шіллера, Д. Клоцц бере за основу пояснення причин виникнення дитячої гри. У своїй класифікації вчений виділяє ігри, основою яких є душевна діяльність, драматична дія, ко­мічна дія, музичні дії й окремо виділяє суспільні ігри, в яких проявля­ється свобода й почуття задоволення. Він також визначає дитячу гру як відображення рівня розвитку цивілізації народу.

М. Спенсер, зближаючи теорію надлишкової енергії гри з неврологічною теорією імпульсивних рухів, розглядає гру з точки зору розвитку фізіології дитини. У теорії Ф. Фребеля дитяча гра є проявом ступеня розвитку людини на перших етапах її життя, вона - самостійне й необхідне відображення душевного наповнення, що потребує прояву назовні. Він називав дитячі ігри паростками всього майбутнього життя, тому що в них розвивається й виявляється людина в найглибших своїх зачатках.

Найпопулярнішою теорією в 20 - 30-х роках минулого століття була теорія К. Кроса , в якій вперше зроблено аналіз важливості гри для психічного розвитку дитини. Вчений довів, що аналіз будь-якої гри визначає процес розвитку рухів дитиня, відчуття, уваги, мислення, імітації, творчості тощо. К. Крос дійшов висновку, що людина й тварини грають не тому, що молоді, а саме молодість їм дана для того, шоб вони могли грати й готуватися до самостійного життя.

Подібно до фізіологічної точки зору М. Спенсера та біологічної - К. Кроса, Стенлі Хол розглядав процес розвитку дитячої гри як відображення поступового розгортання еволюційного шляху людства.

Послідовники вченого розробили класифікацію дитячих ігор на осно­ві відповідності їх різним епохам розвитку людства.

Г. Плеханов, розглядаючи історію виникнення дитячої гри, визна­чав, що гра - є породженням трудової діяльності. Розвиваючи погляди Г. Плеханова, Д. Ельконін визначив, шо виникнення дитячої гри зумовлено історичним розвитком суспільства, зміною місця дитини в системі суспільних відносин. Гра є формою соціального життя дитини у суспільстві, формування її світогляду.

Розглядаючи гру в культурологічному плані, Йохан Гейзінг спирається на такі її ознаки: вільний характер; існування поза повсякденним життям у свідомо обмеженому просторі й часі; упорядковане існування за визначеними правилами.

Більшість дослідників дитячої гри визначали, що в сюжеті гри відображається навколишній світ дитини, її бажання та сподівання.

У працях відомого психолога Д. Ельконіна питання про те, що саме оточуюча дитину дійсність впливає на рольову гру, є одним із найістотніших. Його вирішення може підвести до з'ясування справжньої природи рольової гри, до вирішення питання про зміст ролей, які беруть на себе діти в грі.

Щоб відповісти на запитання, за яких умов і у зв'язку з якими потребами суспільства виникає рольова гра, потрібне історичне дослідження.

У радянській психології першим питання про необхідність історичного дослідження для побудови повноцінної теорії гри порушив Є. Аркін. Він говорив, що тільки на фактичному матеріалі, почерпнутому з минулого й зіставленому із сьогоденням, може бути побудована правильна наукова теорія гри й іграшки, і тільки з такої теорії може виходити плідна, стійка педагогічна практика. Історія дитячої гри й дитячої іграшки, як зазначав Є. Аркін, повинна служити фундаментом для побудови їхніх теорій.

У своєму дослідженні Є. Аркін майже не торкається питання історичного виникнення гри, зокрема рольової, а зупиняється здебільшого на іграшках і їх історії. Зіставляючи іграшки, знайдені під час археологічних розкопок, із сучасними іграшками, Є. Аркін зазначає; шо у зібраних археологами колекціях, що зберігаються в музеях, не виявилося жодної, що не мала б свого двійника в сучасній дитячій. Не обмежуючись порівнянням із археологічною іграшкою. Є. Аркін досліджує й дитячі іграшки народів, шо стоять на нижчих рівнях розвитку, і доходить аналогічних висновків. Справді, той факт, що, незважаючи на різнорідність джерел, з яких ми черпали свій матеріал, картина при зміні форм і розходжень деталей зберігає єдність: навіть у народів, віддалених один від одного величезними просторами, іграшка залишається все тією ж нев’янучою,вічно юною, і її зміст, її функції залишаються тими самими у ескімосів і полінезійців, у кафрів та індіанців, у бушменів і бороро. Цей факт свідчить про разючу стійкість іграшки і, значить,тієї потреби, що вона задовольняє, і тих сил, які її створюють.