Історія розвитку гри

Сторінка 2

У дитячих похованнях античної епохи знайдено ляльки, фігурки тварин, які у Давній Греції та Давньому Римі виробляли зі слонової кістки, бурштину, теракоти, а для дітей рабовласників - зі срібла та мармуру. Багато сучасних іграшок прийшли до нас з давніх часів, деякі мають авторів.

Положення Є. Аркіна про незмінність іграшки в ході історичного розвитку суспільства логічно приводить нас, що іграшка відповідає певним незмінним природним особливостям дитини й не перебуває ні в якому зв’язку з життям суспільства й життям дитини в суспільстві. Це абсолютно суперечить положенню Г. Плеханова, згідно з яким гра за своїм змістом схожа з працею дорослих. Зовсім природно, що й іграшка не може бути нічим іншим, як відтворенням у тій чи інший спрощеній, узагальненій і схематизованій формі предметів з життя й діяльності суспільства, пристосованих до особливостей дітей того чи іншого віку.

У процесі дослідження історії розвитку гри використовують поняття споконвічних та археологічних іграшок. Такі поняття визначаються як синонімічні, наприклад: знахідка археологічних іграшок доводить споконвічність самої дитячої гри.

Дослідження історичної зміни іграшок є досить складним завданням: по-перше, археологічна іграшка нічого не говорить дослідникові про її вживання дитиною; по-друге, у цей час деякі іграшки, навіть у народів, що стоять на найнижчих рівнях суспільного розвитку, втратили безпосередній зв'язок зі знаряддями праці й предметами побуту, втратили свою первісну функцію.

Також ми звертаємо увагу на цінність народної іграшки. Вона завжди має пізнавальну цінність для дитини, відображає явища реального світу в доступних його формах. Іграшка не лише несе інформацію, а й є естетичною, втілює оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім’ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

Іграшка - досить крихка річ, її життя коротке, тож час виникнення іграшок визначити дуже важко. Цілком очевидно, що перші іграшки співвідносилися зі знаряддями праці і були пристосовані до сил дитини. Іграшка відображала характерні риси людської праці, любов до природи, знання її, відтворювала особливості та повадки тварин, птахів. Найталановитіщі умільці почали робити іграшки не лише для своїх дітей, а й для збуту. Поступово виник іграшковий промисел.

У своєрідній формі іграшка розповідає про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення того краю, де дитина живе. Сучасна дитина, спілкуючись із народною іграшкою, сприймаючи її зором і слухом, на смак (іграшки з сиру, фігурне обря­дове печиво), непомітно долучається до культури. Археологічні знахідки дають підстави твердити, що найдавніше ремісниче виготовлення дитячик іграшок як виду творчої діяльності було поширене ще за дві тисячі років до нової ери у стародавньому Єгипті.

В Україні у XVII ст. популярним був вертеп, персонажі якого (Запорожець, Циган, Дяк, Баба, Шинкар та ін.) відтворювали релігійні, казкові, побутові сюжети. У радянські часи він був заборонений, а з набуттям Україною незалежності почав відроджуватися.

Від українських іграшок XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок - «пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті.

Якщо говорити про ігрові методики, то Батьківщиною ігрових методик є СРСР. Вони вперше були розроблені та застосовані в 1932 році й відразу одержали визнання і бурхливий розвиток. Метод був підхоплений промисловими підприємствами. Різного роду ігри застосовувалися для апробації проектів диспетчерської системи й одночасно з метою підготовки фахівців до роботи при проектованій перебудові керування. Але в більшому ступені використовували ігри, що одержали назву «ділові». Зараз використовують різні назви ігрового моделювання: імітаційні, рольові, ОДІ тощо. Але це всього лише типи ділової гри, що розрізняються за метою, формами, процедурам, але зберігають основну специфіку і суть.

Страницы: 1 2 3



Сучасний стан української культури
На сьогоднішній день українська література переживає чи не найбільший занепад серед усіх культурних галузей. На те є об'єктивні підстави. По-перше, література потребує певних інвестувань, але ці інве ...

Зв’язок педагогіки з іншими науками
Зв'язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах. По-перше, це спільність об'єктів (понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів). По-друге, взаємодія ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net