Науковий стиль. Його особливості та риси

Сторінка 2

Наявність підстилів пояснюється існуванням внутрішніх розмежувань у тій сфері спілкування, за якою закріплений стиль. Підстилі є специфічними внутрішніми розділами стилю, в якому вони виділяються; ця специфіка проявляється у тому, що вони різняться - у мовному вираженні – насамперед своєю лексикою.

Якщо в основному виділенні підстилю покласти відмінність сфер спілкування і понять, якими оперують у цій сфері, то кількість таких підстилів, залежно від настанов виділення, може збільшуватися до безмежності: в межах кожної галузі науки можна виділити різні її аспекти, різні теми, школи, напрямки та ін. переважна кількість мовознавців негативно ставляться до практики вживання таких дефініцій, як «біологічний стиль», «хімічний стиль». «Насправді таких стилів немає, - пише Р. Будагов, - хоча медик пише свої наукові праці не зовсім та, як хімік, а хімік – не зовсім так, як біолог чи, тим більше, філолог. І все ж усі ці вчені оперують стилем наукового викладу, як би його не розумів кожний спеціаліст окремо і якою б мірою майстерності він не володів. Разом з тим кожна наука, саме як наука, використовує стиль наукового викладу, який має певні ознаки». Думку Р. Будагова поділяють і інші мовознавці.

Що стосується поділу наукового стилю як об’єкту дослідження на науковий і науково-технічний стилі, то для цього немає достатніх підстав.

Проте оскільки такий поділ належить уже до «мовознавчих традицій», зупинимося на ньому більш детально. Тексти наукові і науково-технічні різняться між собою не більше, ніж тексти різних галузей науки всередині наукового стилю. Той факт, що значна частина професійно-технічних термінів перебуває поза межами літературної мови, не є достатньою підставою для виділення професійно-технічних текстів у окремий стиль: адже й чисто наукові терміни також у переважній більшості не вживаються поза відповідними текстами, тобто у літературній мові вони практично відсутні.

Мовна характеристика кожного стилю (в найзагальніших рисах) визначається, в кінцевому рахунку, метою висловлення і його змістом – тобто екстралінгвістичними факторами. Спільним для усіх галузей науки є «пояснення явищ в конкретній практичній ситуації»; це серцевина всього пізнавального процесу. Саме тут «реалізується система мовних засобів теорії, даючи істинну картину світу».

Отже, поділ наукового стилю на підстилі базується на особливостях змісту наукової інформації.

Велике значення має також і те, на яку аудиторію розрахована повідомлювана інформація.

Той самий зміст семантичної інформації може бути призначений для неоднакових категорій читачів, а залежно від того, на яку аудиторію розрахована інформація, змінюється й добір матеріалу, систематизація його, спосіб викладу, мовні засоби: зокрема інформація може бути оформлена як власне наукова (наукова стаття, монографія), як науково-популярна (науково-популярні, науково-художні тексти) і як дидактична (підручники, посібники).

Хоча умови сприймання, наявність чи відсутність аудиторії, форма спілкування (усна чи писемна), технічні умови передачі інформації належать до вторинних комунікативних функціональних факторів, вони також значною мірою впливають на остаточне формування наукового тексту (оскільки, реалізуючись, стиль не може бути виявлений поза однією з двох форм мовлення та у відриві умов сприймання).

Різновиди наукового стилю, які виникають залежно від форм спілкування (усної чи писемної; монологічної чи діалогічної), обставин спілкування (наявність чи відсутність аудиторії), технічних обставин спілкування (текст, виступ, радіопередача, телепередача), звуться звичайно варіантами стилів.

Характерною рисою варіантів є те, що вони повторюються у різних стилях (тобто існують не тільки як різновиди наукового стилю, а й як різновиди із кожного зі стилів української мови). Основна відмінність між варіантами припадає на синтаксис і фонетичні засоби(і значно меншою мірою на лексичні засоби).

Співвідношення «усна – писемна форма мови» не належить до найпростіших і очевидних при застосуванні його до різних стилів мови. Характер писемної мови значною мірою визначається специфічними умовами спілкування – відсутністю співбесідника у момент висловлення думки. Усне мовлення тут виразно відрізняється від писемного: які б складні думки не висловлювали співбесідники в процесі розмови, вони завжди будуть спиратися на ситуацію, в якій протікає ця розмова.

Невизначену кількість аудиторії, обслуговує, як правило, писемна мова, одиницею якої є текст.

Основною формою вияву тексту є писемна мова. У писемній мові визначаються такі її найважливіші риси:

Вторинність писемної мови (вона спирається на усну мову як на своє природне джерело);

Фіксація мовного матеріалу в просторі й часі (це забезпечує збереження й відтворюваність мовлення і після здійснення акту мовлення);

Страницы: 1 2 3 4 5 6



Комплекс вправ на вивчення іменника та методика їхнього використання
В основу добору комплексу вправ на вивчення іменника на уроках української мови в російськомовній школі було покладено порівняльний аналіз зазначеного мовного матеріалу в обох мовах. Порівняльний ана ...

Сучасні методики застосування української обрядовості
З метою визначення основних сучасних тенденцій та методик використання народних обрядів у вихованні дошкільників, проаналізовано педагогічний досвід роботи вихователів дитячого садка «Веселка» м. Кра ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net