Науковий стиль. Його особливості та риси

Сторінка 3

Графічна матеріальна форма (спирається оптично);

Монологічність;

Більша, ніж в усній мові, увага до регламентації мовних засобів (це випливає з рис, названих вище);

Збільшення ролі засобів суб’єктивно-оцінних оцінок, які заміщують тут інтонацію, міміку, жести;

Традиційність і писемний консерватизм (причина: суворі загальнообов’язкові норми графіки, орфографії та пунктуації);

Більша функціональна диференціація за сферами спілкування; прикріпленість деяких форм спілкування тільки до сфери писемної мови;

Потенціально наобмежана відтворюваність і можливість і можливість дублювання цієї мови у тотожній писемній формі;

Здатність трансформуватися у живу звукову мову, яка не є простою копією писемної мови;

Заміна суб’єкта писемної мови (звідси можливість різного осмислення відтінків змісту).

Стосовно до наукового стилю української мови, зокрема до його писемного варіанту, ці риси характеризуються так:

Вторинність писемної мови по відношенню до усної зберігає й тут свою силу: «Поява науки у писемності, - писав О.О. Потебня, - не є часом її народження, а мовлення з незапам’ятних часів мало значення чисто практичне і разом підготовляло науку»[44:24].

Що стосується графічної матеріальної форми, то у науковому тексті при незмінності висловлюваного змісту графічна його форма може зазнати перетворень: вона може конструюватися як із гомогенних одиниць (у даному випадку з графем української писемної мови), так і з гетерогенних одиниць (з графем української писемної мови і символів науки – з різними кодами).

Фіксація мовного матеріалу у просторі й часі має для наукового стилю величезне значення: без можливості фіксування здобутої наукової інформації наука не могла б досягти сучасного рівня розвитку. Наявний у науковому стилі є на сучасному етапі розвитку науки вторинним, похідним, бо усне наукове мовлення викристалізовується у писемній формі (у вигляді читанні й продумування писаних текстів, попереднього формулювання думок у вигляді тез). Отже, писемний варіант наукового стилю є його визначальним варіантом.

Монологічність наукового стилю є його переважаючою рисою: основний тип висловлювання тут – це монолог; проте зрідка у специфічний ситуаціях зустрічаються й діалогічні тексти. Досліджуючи їх у порівнянні з монологічним, Л. Куліш свідчить, що «в цілому між вживанням і монологів і діалогів загальнонаукової, спеціальної та загальновживаної лексики істотної відмінності немає». Це значить, що випадки вкраплення у текст діалогічної мови не порушують лексичної тканини наукового тексту, залишаючись компонентами чисто синтаксичного плану, що виразно відрізняє науковий текст від текстів, належних до інших стилів мовлення (наприклад, публіцистичного, де елементи діалогу в монолозі вносять зміни і в його лексичний склад).

Говорячи про писемну мову, Г. Винокур визначав у ній ту особливість, що кожен автор «змушений думати про свою мову, вибирати слова й вирази, тобто діяти стилістично». Це особливо стосується наукового стилю, який в усіх своїх підстилях тяжіє від строгої писемної традиції.

Умови функціонування писемної мови, у свою чергу, викликають якісні зміни в природі компонентів тексту, зокрема в природі лексичної одиниці, яка тут втрачає безпосередній і тісний зв’язок з ситуацією і виявляється значно більшою мірою зумовленою (щодо форми і значення) іншими лексичними одиницями, які її оточують. З другого боку, в писемній формі кожна лексична одиниця чіткіше й виразніше протиставляється іншим лексичним одиницям (близьким за змістом, але таким, що вживаються значно в інших контекстах).

Така риса писемної форми мовлення, як зростання в ній ролі засобів суб’єктивної оцінки (порівняно з усним мовленням), у науковому стилі проявляється досить своєрідно.

Апріорно можна було б твердити, що оскільки в науковому стилі естетична функція мови пов’язана з якістю і точністю викладу, а не із засобами прямого естетичного впливу на читача (як це має місце у стилі художньої літератури), то науковий стиль, підпорядковуючись принципу логічного розгортання думки, як правило не повинен застосовувати засобів, що мають відтінки емоційно-експресивного значення.

Проте в дійсності це питання значно складніше. Так, при ближчому ознайомленні з різними типами мовлення виявляється, що ніякої різкої грані між емоційним мовленням у широкому значенні цього слова і мовленням неемоційним (тобто мовленням строго логічним), провести неможливо. Логічне мовлення може мати емоційне забарвлення, емоційне мовлення може бути строго логічно побудованим.

Причини появи емоційності в наукових текстах знайшли раціональне пояснення в праці Е. Скороходька. Він пише: «Мовлення, яке описує дану ситуацію й несе при цьому принципово найменшу кількість інформації (тільки смислову інформацію), є стилістично нейтральним. Мовлення, яке несе більше інформації, ніж це в принципі необхідно для опису даної ситуації, є стилістично забарвленим»[52:26], а це значить, що наявність чи відсутність емоційно-експресивних документів у науковому тексті залежить від характеру інформації в ньому.

Страницы: 1 2 3 4 5 6



Структура образного компонента технічного мислення
У процесі рішення конструктивно-технічної задачі oбpaз виступає як визначений пізнавальний рівень і регулятор розумової діяльності. Характерна риса образа виявляється в процесі його створення, обумов ...

Використання сучасних педагогічних технологій у гендерному вихованні дітей дошкільного віку
Педагогічна технологія - сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net