Роль і значення культури мовлення вчителя початкових класів для його фахової діяльності

Сторінка 3

Мовлення - "спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність" . Отже, мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

Мова - це:

1) універсальний засіб навчання і виховання людини;

2) енциклопедія людського досвіду;

3) першооснова нагромадження культурних цінностей, засіб вираження змісту культури, спосіб введення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку;

4) один з компонентів духовної культури суспільства;

5) засіб координації усіх виробничих процесів;

6) функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя. Мовлення - це:

1) спосіб існування і вияву мови, "мова в дії", мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення";

2) вияв процесу формування (а не втілення) думки;

3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання;

4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування).

Мова і мовлення поліфункціональні. Функції мови:

1) засіб спілкування і об'єктивації спілкування;

2) засіб пізнання і його об'єктивації;

3) засіб творення нових одиниць мовних підсистем і об'єктивації цього процесу;

4) засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і волі;

5) засіб створення і об'єктивації словесних художніх образів. Функції мовлення:

1) здійснення реалізація процесу спілкування (комунікативна функція);

2) здійснення) процесів пізнання (пізнавальна функція);

3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем;

4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція);

5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів, творів (естетична функція). Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення - як процес.

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної природи мовлення) виділяють такі форми існування мови: національна мова (літературна і діалектна - територіальні, професійні діалекти, сленг), індивідуальна мова; форми існування мовлення такі: зовнішнє мовлення (усне і писемне), внутрішнє мовлення. Мовлення може бути індивідуалізованим, а мова завжди спільна для її носіїв. Відмінність між усною і писемною формами зовнішнього мовлення вбачають переважно у функціях: усне мовлення - це сприймана органами слуху усна артикуляція мовних звуків, воно розраховане на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність; писемне ж мовлення - це умовне відображення цих звуків на письмі з тією ж що й усне мовлення, метою. Обидві форми мають свої переваги, що не дають підстав вважати жодну з них багатшою чи виразнішою: у писемному вияві мовлення більш організоване, відзначається ретельністю добору лексики, граматично оформлюється складніше, чіткіше, різноманітніше, дотримання - норм тут строгіше; в усному мовленні може безпосередньо застосовуватись інтонація, паузи, міміка і жести; так само може здійснюватися правка тексту (застосовується варіативність мовних елементів). Отже, усне мовлення твориться (і відтворюється) у кількох виявах: словесному, інтонаційному і візуальному (міміка, жести). Писемному мовленню два останніх вияви не властиві. Усне мовлення вважається ситуативним, писемне - контекстуальним. Хоча "навіть у високоосвічених людей усне і писемне мовлення значно відрізняються своєю досконалістю. Людина може добре говорити, але посередньо, а то й погано писати" .

Існує чимало визначень лінгвістичного (стилістичного) поняття "культура мовлення". Наприклад, Б. Головін пише, що поняття культур; мовлення має два семантичних аспекти:

1) сукупність і система комунікативних якостей мовлення;

2) вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення.М. Ілляш вважає: культура мовлення - це 1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і цілей комунікації;

2) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування;

3) самостійна лінгвістична дисципліна.

В енциклопедії подається таке визначення культури мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Отже, поняття культура мовлення має два аспекти: теоретичний - достатньо висвітлений у зазначених працях і практичний, який не може бути вичерпаний ніколи, бо щоразу виявляє себе для кожного мовця неповторно, не може передбачити всі можливі ситуації функціонування індивідуального мовлення.

Страницы: 1 2 3 4 5



Поняття про уроки виробничого навчання
Виробниче навчання - це не тільки навчальний, але у значній мірі і виробничий процес. Свою навчальну діяльність навчаємі реалізують у вигляді дидактично організованого трудового процесу, що існує у в ...

Педагогіка як базова педагогічна дисципліна
4. Базова педагогічна дисципліна — педагогіка. Крім того, Студенти педагогічних спеціальностей здобувають основи: педагогічної майстерності. Теоретична педагогічна підготовка має складатися з вивченн ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net