Роль і значення культури мовлення вчителя початкових класів для його фахової діяльності

Сторінка 3

Мовлення - "спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність" . Отже, мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

Мова - це:

1) універсальний засіб навчання і виховання людини;

2) енциклопедія людського досвіду;

3) першооснова нагромадження культурних цінностей, засіб вираження змісту культури, спосіб введення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку;

4) один з компонентів духовної культури суспільства;

5) засіб координації усіх виробничих процесів;

6) функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя. Мовлення - це:

1) спосіб існування і вияву мови, "мова в дії", мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення";

2) вияв процесу формування (а не втілення) думки;

3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання;

4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування).

Мова і мовлення поліфункціональні. Функції мови:

1) засіб спілкування і об'єктивації спілкування;

2) засіб пізнання і його об'єктивації;

3) засіб творення нових одиниць мовних підсистем і об'єктивації цього процесу;

4) засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і волі;

5) засіб створення і об'єктивації словесних художніх образів. Функції мовлення:

1) здійснення реалізація процесу спілкування (комунікативна функція);

2) здійснення) процесів пізнання (пізнавальна функція);

3) здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем;

4) здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція);

5) здійснення, реалізація процесу творення художніх образів, творів (естетична функція). Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення - як процес.

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної природи мовлення) виділяють такі форми існування мови: національна мова (літературна і діалектна - територіальні, професійні діалекти, сленг), індивідуальна мова; форми існування мовлення такі: зовнішнє мовлення (усне і писемне), внутрішнє мовлення. Мовлення може бути індивідуалізованим, а мова завжди спільна для її носіїв. Відмінність між усною і писемною формами зовнішнього мовлення вбачають переважно у функціях: усне мовлення - це сприймана органами слуху усна артикуляція мовних звуків, воно розраховане на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність; писемне ж мовлення - це умовне відображення цих звуків на письмі з тією ж що й усне мовлення, метою. Обидві форми мають свої переваги, що не дають підстав вважати жодну з них багатшою чи виразнішою: у писемному вияві мовлення більш організоване, відзначається ретельністю добору лексики, граматично оформлюється складніше, чіткіше, різноманітніше, дотримання - норм тут строгіше; в усному мовленні може безпосередньо застосовуватись інтонація, паузи, міміка і жести; так само може здійснюватися правка тексту (застосовується варіативність мовних елементів). Отже, усне мовлення твориться (і відтворюється) у кількох виявах: словесному, інтонаційному і візуальному (міміка, жести). Писемному мовленню два останніх вияви не властиві. Усне мовлення вважається ситуативним, писемне - контекстуальним. Хоча "навіть у високоосвічених людей усне і писемне мовлення значно відрізняються своєю досконалістю. Людина може добре говорити, але посередньо, а то й погано писати" .

Існує чимало визначень лінгвістичного (стилістичного) поняття "культура мовлення". Наприклад, Б. Головін пише, що поняття культур; мовлення має два семантичних аспекти:

1) сукупність і система комунікативних якостей мовлення;

2) вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення.М. Ілляш вважає: культура мовлення - це 1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, уміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і цілей комунікації;

2) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування;

3) самостійна лінгвістична дисципліна.

В енциклопедії подається таке визначення культури мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Отже, поняття культура мовлення має два аспекти: теоретичний - достатньо висвітлений у зазначених працях і практичний, який не може бути вичерпаний ніколи, бо щоразу виявляє себе для кожного мовця неповторно, не може передбачити всі можливі ситуації функціонування індивідуального мовлення.

Страницы: 1 2 3 4 5



Вимоги до сучасного уроку в школі
У поглядах на вимоги до уроку варто дотримуватися двох пiдходiв — загальнопедагогiчного і методичного. Останнiй зумовлений особливостями вивчення конкретної навчальної дисциплiни. Ми будемо розглядат ...

Підготовка вчителя до уроку
Учитель, який творчо працює, готується до уроку все життя. Ця банальна фраза вiдображає сутнiсть професiйної дiяльності педагога, яка зумовлює необхiднiсть щоденно і систематично працювати над собою: ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net