Етнопедагогічний підхід до виховання у дитячому хореографічному колективі

Педагогіка: історія і сьогодення » Етнопедагогічний підхід до виховання у дитячому хореографічному колективі

Сторінка 2

Третій напрямок – «уживляння» вихованців в атмосферу народних традицій, звичаїв, обрядів. Ціль педагога – систематичне підкріплення вербальних впливів на свідомість вихованців. Надбаннями емоційно-вольової сфери в цьому випадку є соціальна й особиста значимість почуттів, ідеалів, художніх цінностей. Тут практикується вивчення народних звичаїв і обрядів, дотримання традицій, сценарна розробка й проведення фольклорних свят, виставок народних іграшок, змагань у традиційних іграх українського народу.

Традиційними в даному напрямку є огляди й виставки дитячої творчості, фольклорні фестивалі, ярмарки, знайомство з фольклорними колективами, екскурсії до краєзнавчих музеїв, музеїв народної творчості тощо. Особливо результативними є підготовка і проведення народних свят.

Четвертий напрямок – стимулювання вихованців до участі в організації й проведенні масових заходів серед ровесників, молодших школярів, дорослих. Педагогічний задум полягає в пробудженні й формуванні в дітей всієї гами, потреб з поширення знань народного мистецтва, широка їхня агітація й пробудження національного духу. Для реалізації поставленої мети широко використовуються здобутки малого жанру української народної творчості (приказки, прислів’я, загадки, забавлянки, триндички тощо). Тобто на уроках танців викладач має використати увесь арсенал народної мудрості і заохотити дітей до знаходження і залучення друзів, батьків, однокласників і знайомих до фольклорної творчості.

П'ятий напрямок – організація творчих акцій вихованців для місцевого населення. Тут реалізується висунута педагогікою ідея співробітництва. Стимулювати творчу активність учасників хореографічного колективу можна за допомогою залучення їх до організації просвітницької роботи з населенням відносно фольклорних традицій українців. Для цього дитячий колектив може долучитися до творчих звітів фольклорних колективів, організація багатоступінчастих і багаторівневих фестивалів і оглядів, проведення конкурсів масовиків-витівників, юних танцюристів.

Народні свята – це багатогранне суспільне явище, що відображає буття кожної людини й суспільства в цілому. Будучи невід'ємною частиною соціального життя, свята впливають на життя особистості й виступають як особливий вид людської діяльності, що виражає гармонію людини й суспільства або прагнення до неї.

Про соціальну значимість свят пишуть багато дослідників цієї проблеми (Г.П. Чорний, Я. Бєлоусов, Т.А. Бернштан, А.І. Мазаєв, К. Жигульский). Г.П. Чорний зокрема відзначає: «Свято саме по собі представляє етико-соціальне явище. Масовість, барвистість, піднесеність і романтична забарвленість свят, доступність сприйняття закладених у них моральних, естетичних ідей роблять їх ефективним засобом формування моральних почуттів і навичок правильного поводження». К. Жигульский відносить поняття «свято» i «свята» до соціально-художніх цінностей, які сприяють формуванню особистості, духовному розвитку людини й суспільства. Із створюваних народом свят можна дізнатися про політичне, історичне й духовне життя суспільства, визначити ідеї, інтереси й прагнення різних соціальних верств.

Висловлені вище положення дозволяють зробити висновок, що святкова діяльність сприяє соціалізації особистості, тобто її «ефективній адаптації в суспільстві й здатності деякою мірою протистояти суспільству, частині тих життєвих колізій, які заважають її саморозвитку, самореалізації й самоствердженню». Однак соціально-педагогічна цінність свят визнається педагогами не завжди. Висловлюються припущення, що масове свято нівелює індивідуальність, не робить належного педагогічного впливу на кожну особистість. Дійсно, це відбувається в тому випадку, коли святкові дії організуються й проводяться без продуманого аналізу, психолого-педагогічних потреб спільноти людей, без врахування мотивів участі дітей у святі.

Звернення до можливостей істинно народних свят дозволяє уникати цих помилок, тому що сама природа свят передбачає взаємодію, спілкування й співпрацю всіх його учасників. Зазвичай народні свята мають виховне значення, адже вони формують особистість, створюючи довкола неї постійне «поле етнопедагогічного впливу». Спроби відродження й розвитку самобутньої етнокультури, етнічної ідентифікації особистості дозволяють використати найкорисніше з народного досвіду. У цьому сенсі роль батьків, традицій, родини, змісту й значення рідної домівки, відродження пам'яті предків, трепетності до кровних родичів, повернення до релігії предків, культ природи будуть сприяти становленню гуманістичної, національно орієнтованої системи виховання.

Страницы: 1 2 3



Система стандартів вищої освіти
Відповідно до чинних нормативно-правових та нормативно-методичних документів в Україні використовуються освітні технології, притаманні системі вищої професійної освіти. Враховуючи те, що професійна к ...

Закономірності і принципи виховного процесу
Закономірності процесу виховання. Закономірності виховання — це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net