Впровадження гендерних стандартів у фахову соціально-педагогічну підготовку

Сторінка 5

Луценко О,А. зазначає, що Лабораторія проводить регіональні та Всеукраїнські наукові конференції для студентів та аспірантів, організує та проводить методичні семінари для наукової спільноти та ВНЗ м. Суми та регіону, регулярно проводить міжвузівські гендерні круглі столи, студентські дебати з гендерної проблематики, інші заходи. На базі Лабораторії гендерних досліджень працює бібліотека, фонд якої включає біля 500 найменувань книг, брошур та журналів, має змістовну електронну базу даних.

Олена Анатоліївна звертає увагу на те, що інституціоналізація в системі підготовки майбутніх фахівців-педагогів дозволить об'єднати зусилля науковців, викладачів вищих навчальних закладів, вчителів-практиків з метою формування гендерної культури в студентської молоді. У зв'язку з цим планується подальша розробка гендерної педагогіки та психології як чинників розвитку людського потенціалу, організація гендерного виховання на засадах егалітаризму як втілення ідеї рівних прав і можливостей статей.

Гендерні стандарти – це сукупність загальноприйнятих норм, законів, нормативних актів, навчальних програм, курсів, які стосуються статусу жінок і чоловіків, норм їхньої поведінки, мотивів, учинків і характеру потреб. У свою чергу гендерні стандарти сучасної освіти характеризуються наявністю певних рекомендацій щодо вдосконалення гендерних підходів у навчальні програми підготовки вищої школи. При цьому постає важлива проблема: перевантаженість навчальних програм змістовими модулями за скорочення кількості виділених для їх вивчення кредитів. Можливо, саме тому так складно приєднати нову проблематику до навчальних планів, навчальних та робочих програм. Зважаючи на це, останнім часом визначено загальні рекомендації щодо вдосконалення гендерної складової вищої освіти:

органічно включати гендерні аспекти до змісту нормативних та вибіркових навчальних курсів;

долучити окремі теми гендерної проблематики до нормативних курсів соціально-гуманітарного циклу;

увести гендерний компонент до контексту викладу окремих тем означених курсів;

надати можливість студентам обирати спецкурси гендерного спрямування;

розширити гендерну тематику наукової роботи студентів (навчальні проекти, доповіді, наукові статті, курсові та дипломні роботи);

ураховувати гендерні особливості студентської аудиторії під час підготовки навчальних занять;

унести гендерну проблематику до переліку виховних заходів вищої школи.

Зауважимо, що першу авторську програму з жіночої проблематики (автор Л. Смоляр) Міністерство освіти України затвердило в 1993 році. Через десять років, у 2003р., було розроблено програму нового базового курсу «Основи теорії гендеру», в якій гендерний підхід було застосовано як комплексний та міждисциплінарний, що дозволяло гнучко трансформувати вказаний курс залежно від рівня акредитації, спеціалізації та профілю вищого навчального закладу. У 2004 році вийшов у світ навчальний посібник «Основи теорії гендеру» для вищих навчальних закладів (рекомендований Міністерством освіти і науки України)

Сьогодні в більшості українських вищих навчальних закладів гендерні курси мають статус авторських спецкурсів, розроблених і впроваджених викладачами-новаторами, то в деяких з них вони вже включені в обов`язковий стандарт навчального плану. В цьому контексті зазначимо, що зусиллями творчих працівників українських гендерних центрів було розроблено базовий курс „Основи теорії гендеру", а також „Гендерна педагогіка" (автор В. Кравець) і „Гендерна психологія" (для спеціальностей «Психологія», «Соціальна педагогіка» (Т. Говорун, О. Кікінежді), програми яких, було ухвалено та рекомендовано для впровадження в масову практику вищої педагогічної школи Міністерством освіти і науки України.

Цікавими є думки О.Плахотник з приводу реалізації гендерних спецкурсів в Україні. Авторка характеризує їх через кількісні та якісні показники. Кількісний – проявляється у частоті викладання. За О.Плахотник гендерні спецкурси є як раз тими, що не входять до державного мінімального стандарту і як результат з’являються і одразу зникають через один-два семестри їх викладання. Тому вона зазначає про недостатність викладання таких курсів та їх низький кількісний показник. Якісний показник передбачається теоретичними та методологічними пріоритетами викладання даного курсу. Але, за Плахотник вони не є достатніми. На доведення цього вона провела опитування в університетах Харкова, Києва та Кіровограда з метою вивчення обізнаності студентів з питань гендерної проблематики. Як результат, авторка доходить висновку, що хоча в багатьох університетах гендерні спецкурси і викладаються, але результати опитування не є загалом успішними і говорять про низький ступінь обізнаності студентів з питань гендерної проблематики. Тож можемо зробити висновок, що введення і реалізація гендерних спецкурсів в Україні потребує вдосконалення.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8



Дослідження досягнень зарубіжних науковців у галузі формування методичної компетентності майбутнього вчителя англійської мови з лексики
Питання дослідження та запровадження досягнень закордонних методистів, психологів, педагогів, практиків було актуальним завжди. Проте зараз в умовах участі України у Болонському процесі це питання на ...

Практична реалізація вивчення стереометричного матеріалу у 9 класі з використанням інформаційних технологій
Впровадження в процес навчання інформаційно-комунікаційних технологій значною мірою сприяє реалізації принципів гуманізації освіти та навчального процесу, поглиблення та розширення теоретичної бази з ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net