Ідеї «вільного виховання» у вітчизняній і зарубіжній педагогіці

Педагогіка: історія і сьогодення » Виникнення та розвиток теорії "вільного виховання" в педагогіці » Ідеї «вільного виховання» у вітчизняній і зарубіжній педагогіці

Сторінка 4

7) намагання зрозуміти внутрішній світ дитини, особливості її світосприйняття - зовнішній ракурс сприйняття дитини з погляду дорослого (феноменологічність — об'єктивність);

Обгрунтовані принципи вільного виховання покладено нами в основу педагогіки свободи як особливого напряму гуманістичної педагогіки, що розглядає теоретичні та практичні засади розвитку внутрішньої свободи особистості, її суб'єктності, здатності до свідомого й відповідального самовизначення, самостійного вибору та реалізації власного життєвого шляху. З позицій педагогіки свободи переосмислено мету виховання, розроблено технологію її реалізації, а також визначено вимоги до особистості педагога, здатного ефективно працювати на засадах ідей вільного виховання.

Метою виховання в контексті педагогіки свободи виступає внутрішньо вільна, готова до життєвого самовизначення особистість, яка характеризується: високим рівнем розвитку потреби в самоактуалізації, орієнтацією на вищі буттєві цінності (добра, істини, справедливості, краси); здатністю до саморегуляції діяльності та поведінки; прагненням до компетентності; реалістичним і неупередженим сприйняттям світу, відкритістю новому досвіду й спрямованістю на пошук істини, здатністю враховувати різні погляди; позитивною Я-концепцією; вольовими якостями, які дозволяють переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди на шляху утвердження особистісних цінностей; самоповагою в єдності з готовністю поважати інших людей; демократичним стилем спілкування; прийняттям соціокультурних норм і водночас критичним ставленням до них, здатністю формувати власні "особистісні норми".

Також з'ясовано, що психолого-педагогічними умовами розвитку внутрішньої свободи особистості є: розширення меж усвідомлення людиною своїх фізичних, психічних і духовних сил, пізнання себе та оточуючої дійсності; забезпечення особистості "простору, вільного від спостереження"; створення у педагогічному процесі ситуацій невизначеності, які спонукають вихованців до самовизначення, самостійного вибору; орієнтація педагогічного процесу на розвиток індивідуальних задатків і нахилів вихованців, сприяння їх творчій самореалізації; максимальне збагачення (ампліфікація) змісту, форм і методів специфічно дитячих видів діяльності та спілкування, реалізація потенційних можливостей розвитку, які відкриваються у період дитинства; формування емоційно комфортного виховного середовища, яке стимулює вияв суб'єктної активності особистості; гуманізація педагогічного процесу на основі принципів діалогізації, проблематизації, персоналізації та індивідуалізації.

Отже, теоретичний аналіз основоположних ідей вільного виховання дав змогу обгрунтувати концепцію педагогіки свободи, визначити її місце в контексті методологічних напрямів сучасної педагогічної науки, розробити практичні аспекти її впровадження в рамках виховного простору самовизначення особистості.

Ідеї вільного виховання, обгрунтовані в реформаторській педагогіці кінця XIX - початку XX ст., суттєво впливають на розвиток сучасної педагогічної думки в країнах Західної Європи і США. Найбільшою мірою вони позначилися на розвитку трьох напрямів сучасної західної педагогіки: гуманістичної педагогіки (Р. Берне, Ф Гродден, А. Комбс, Р.Мей, К. Роджерс, Р. Тауш, В. Хінте та ін.); екзистенціальної педагогіки (М. Бедфорд, Т. Брамельд, П Кнелер, Д. Коатс, Г.

Кюн, У. Стенлі, Р. Харпер, С. Форд, М. Фрідман та ін.) і так званої антітедагогіки (К. Берейтер, М. Манпоні, Р. Шерер, Е. фон Браунмюль, К. Рутчкі, X. фон Шенебек, А. Міллер та ін.). Зусиллями представників цих напрямів вектор наукового пошуку в зарубіжній педагогіці переорієнтовується з традиційної, когнітивно-орієнтованої парадигми освіти на особистісну, яка акцентує увагу на емоційно-вольовому розвитку вихованців. Основною цінністю проголошується становлення особистості, здатної до самовизначення і самореалізації, особливе значення надається спонтанному, природному розвитку вихованців. Вихованець при цьому розглядається як особистість, що здатна самостійно обрати такий шлях розвитку, який забезпечує реалізацію індивідуальних задатків і досягнення самореалізації. Функція педагога полягає в уважному спостереженні за особистісним становленням дітей, постійному врахуванні їхніх індивідуальних інтересів і проблем, визначенні на цій основі завдань виховання, шляхів і засобів їх реалізації.

Страницы: 1 2 3 4 5



Дослідження психологічних чинників школярів з метою профорієнтації
Вибір професії. Яким величезним сенсом наповнена, здавалося б, звична словосполука, скільки в цьому приховано емоцій, тривог, очікувань, проблем! Ким стати? Це питання задавало, задає і задаватиме бу ...

Ігри на уроках математики у сучасній школі
Багатьом учням математика здається нелегкою і мало зрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам’ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму, гальмує дальше розуміння нового матер ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net