Ідеї «вільного виховання» у вітчизняній і зарубіжній педагогіці

Педагогіка: історія і сьогодення » Виникнення та розвиток теорії "вільного виховання" в педагогіці » Ідеї «вільного виховання» у вітчизняній і зарубіжній педагогіці

Сторінка 4

7) намагання зрозуміти внутрішній світ дитини, особливості її світосприйняття - зовнішній ракурс сприйняття дитини з погляду дорослого (феноменологічність — об'єктивність);

Обгрунтовані принципи вільного виховання покладено нами в основу педагогіки свободи як особливого напряму гуманістичної педагогіки, що розглядає теоретичні та практичні засади розвитку внутрішньої свободи особистості, її суб'єктності, здатності до свідомого й відповідального самовизначення, самостійного вибору та реалізації власного життєвого шляху. З позицій педагогіки свободи переосмислено мету виховання, розроблено технологію її реалізації, а також визначено вимоги до особистості педагога, здатного ефективно працювати на засадах ідей вільного виховання.

Метою виховання в контексті педагогіки свободи виступає внутрішньо вільна, готова до життєвого самовизначення особистість, яка характеризується: високим рівнем розвитку потреби в самоактуалізації, орієнтацією на вищі буттєві цінності (добра, істини, справедливості, краси); здатністю до саморегуляції діяльності та поведінки; прагненням до компетентності; реалістичним і неупередженим сприйняттям світу, відкритістю новому досвіду й спрямованістю на пошук істини, здатністю враховувати різні погляди; позитивною Я-концепцією; вольовими якостями, які дозволяють переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди на шляху утвердження особистісних цінностей; самоповагою в єдності з готовністю поважати інших людей; демократичним стилем спілкування; прийняттям соціокультурних норм і водночас критичним ставленням до них, здатністю формувати власні "особистісні норми".

Також з'ясовано, що психолого-педагогічними умовами розвитку внутрішньої свободи особистості є: розширення меж усвідомлення людиною своїх фізичних, психічних і духовних сил, пізнання себе та оточуючої дійсності; забезпечення особистості "простору, вільного від спостереження"; створення у педагогічному процесі ситуацій невизначеності, які спонукають вихованців до самовизначення, самостійного вибору; орієнтація педагогічного процесу на розвиток індивідуальних задатків і нахилів вихованців, сприяння їх творчій самореалізації; максимальне збагачення (ампліфікація) змісту, форм і методів специфічно дитячих видів діяльності та спілкування, реалізація потенційних можливостей розвитку, які відкриваються у період дитинства; формування емоційно комфортного виховного середовища, яке стимулює вияв суб'єктної активності особистості; гуманізація педагогічного процесу на основі принципів діалогізації, проблематизації, персоналізації та індивідуалізації.

Отже, теоретичний аналіз основоположних ідей вільного виховання дав змогу обгрунтувати концепцію педагогіки свободи, визначити її місце в контексті методологічних напрямів сучасної педагогічної науки, розробити практичні аспекти її впровадження в рамках виховного простору самовизначення особистості.

Ідеї вільного виховання, обгрунтовані в реформаторській педагогіці кінця XIX - початку XX ст., суттєво впливають на розвиток сучасної педагогічної думки в країнах Західної Європи і США. Найбільшою мірою вони позначилися на розвитку трьох напрямів сучасної західної педагогіки: гуманістичної педагогіки (Р. Берне, Ф Гродден, А. Комбс, Р.Мей, К. Роджерс, Р. Тауш, В. Хінте та ін.); екзистенціальної педагогіки (М. Бедфорд, Т. Брамельд, П Кнелер, Д. Коатс, Г.

Кюн, У. Стенлі, Р. Харпер, С. Форд, М. Фрідман та ін.) і так званої антітедагогіки (К. Берейтер, М. Манпоні, Р. Шерер, Е. фон Браунмюль, К. Рутчкі, X. фон Шенебек, А. Міллер та ін.). Зусиллями представників цих напрямів вектор наукового пошуку в зарубіжній педагогіці переорієнтовується з традиційної, когнітивно-орієнтованої парадигми освіти на особистісну, яка акцентує увагу на емоційно-вольовому розвитку вихованців. Основною цінністю проголошується становлення особистості, здатної до самовизначення і самореалізації, особливе значення надається спонтанному, природному розвитку вихованців. Вихованець при цьому розглядається як особистість, що здатна самостійно обрати такий шлях розвитку, який забезпечує реалізацію індивідуальних задатків і досягнення самореалізації. Функція педагога полягає в уважному спостереженні за особистісним становленням дітей, постійному врахуванні їхніх індивідуальних інтересів і проблем, визначенні на цій основі завдань виховання, шляхів і засобів їх реалізації.

Страницы: 1 2 3 4 5



Навчальні заклади України, що готують фахівців-біотехнологів
Починаючи з 2001 року, у мережі вищих навчальних закладів Україні відкриваються факультети біотехнології, створюються умови для здобуття вищої освіти професійно вмотивованій молоді, в навчальний проц ...

Застосування біолого-екологічних дослідів для формування екологічної культури учнів
Екологічна освіта та виховання школярів передбачає не тільки одержання учнями певної суми інформативного матеріалу про довкілля, вивчення властивостей предметів природи, явищ засвоєння правил поведін ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2022 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net