Стан та проблема індивідуалізації навчання в існуючих методичних системах навчання майбутніх вчителів технологій

Педагогіка: історія і сьогодення » Методика індивідуалізованого навчання майбутніх вчителів технологій конструюванню швейних виробів » Стан та проблема індивідуалізації навчання в існуючих методичних системах навчання майбутніх вчителів технологій

Сторінка 2

У філософських працях І.Канта, Г.Гегеля, Г.Гердера проблема індивідуальності розглядається як теоретична задача, яка знаходить продовження у творах Спінози, К.Лейбніца, Л.Фейєрбаха. Французький філософ Мішель Монтень не мислив розвиток особистості без індивідуалізації навчання і закликав виховувати людину без насильства та примусу. Зачіпав проблему індивідуального навчання і Клод Гельвецій, який зазначав, що для того, щоб два індивіди отримали достоту однакову освіту, їм потрібні для цього різні умови .

Я.А. Коменський писав про необхідність вводити в дію всю сукупність закладених природою в людині задатків. Великий педагог висував на перший план загальний розвиток школярів, указуючи на можливість “всесторонньо ушляхетнити людину”, “розвивати її у всьому”.

Значний внесок до розробки проблеми розвиваючого індивідуалізованого навчання внесли Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дістервег. У вітчизняній педагогіці розвиваючого навчання відомі праці К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, П.П. Блонського та ін.

У XVIII – XIX ст. індивідуалізація як форма навчання реально втілювалася в життя через певні її різновиди. Індивідуалізовані форми (системи) навчання припускали роботу вчителя (викладача) з окремим учнем (студентом) індивідуально, як на заняттях, так і в позаурочній діяльності, а також вдома.

Як правило, вони ділилися на індивідуально-групові і власне індивідуалізовані системи (форми) навчання.

Індивідуально-групові форми. Учні одного класу (студенти групи) певного рівня підготовленості займалися разом і один педагог працював з кожним із присутніх за гнучким графіком, видаючи окремі (диференційовані) завдання, та здійснюючи контроль за їх виконанням. Індивідуально-групова форма стала прообразом тих занять, які сьогодні є основними в сільських малокомплектних школах. Вона реалізується також у коледжах і ВНЗ при виконанні студентами індивідуальних проектів, курсових та дипломних робіт тощо.

Власне індивідуалізовані системи (форми) навчання – досить широкий клас систем, які почали складатися з початку XVIII ст. На їх основі здійснювалося індивідуальне просування у навчанні за загальною для певного контингенту учнів (студентів) програмою. Вони характеризувалися значною відособленістю в роботі. Найчастіше це практикувалося в сімейному вихованні серед заможних шарів суспільства у вигляді гувернерства, яке частково відроджується і сьогодні в Україні.

У ХІХ столітті питання індивідуалізації навчання стало носити не лише практичний характер. Почалося теоретичне та експериментальне дослідження основ розвитку індивідуальності (Н.А.Бернштейн , І.М.Сєченов та ін.).

Зокрема, Н.А. Бернштейн, аналізуючи основи фізіології активності, розглядав живий організм як створену еволюцією активну цілеспрямовану систему, що має потреби, цілі, модель необхідного майбутнього і змінює середовище згідно з цими потребами, цілями, образами. Цілі живого організму можуть виникати як прояв набутих чи вроджених потреб і розвиватися як на базі видового, так і індивідуального досвіду, з побудовою у кожному випадку моделі майбутнього .

Вивчення проблем розвитку індивідуальності та умов індивідуалізації навчання продовжуються і в ХХ столітті. Дослідження вікових та індивідуальних особливостей дитини проводяться такими відомими вченими, як Б.Г. Ананьєв, Л.В. Занков , Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк та ін. У педагогіці утверджується думка про єдність біологічного і соціального в індивідуальному розвитку особистості за умови пріоритетності соціального. Зокрема, Б.Г. Ананьєв зазначав, що індивідуальність вибудовується на основі взаємозв’язку особливостей людини як особистості і як суб’єкта діяльності, які зумовлені природними властивостями людини як індивіда. Він виділив ієрархічно підпорядковані рівні організації людини: індивід, особистість, індивідуальність, вважаючи, що індивідуальність формується на основі взаємозв’язку особливостей людини як особистості і як суб’єкта діяльності, які зумовлені природними властивостями людини як індивіда.

У радянській системі освіти з самого початку індивідуалізація навчання була задекларована в “Основних принципах єдиної трудової школи” (жовтень 1918). Зокрема, в цьому документі підкреслюється, що “надзвичайно важливим принципом оновлення школи стане тільки повна індивідуалізація навчання. Під індивідуалізацією потрібно розуміти аналіз з боку викладачів нахилів і особливостей характеру кожного студента і якнайповніше пристосовуватися до його особистих потреб того, що дає йому і що вимагає від нього школа .

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7



Вплив рухливих ігор та їх підбір, методика проведення з дітьми старшого дошкільного віку з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального дитячого навчального закладу
Відомо, що формування рухової функції – одне з найважливіших ланцюгів у загальному розвитку дитини (О. Лурія, П. Анохін, В. Бєхтєрєв, М. Жинкін, М. Кольцова). Вона є першою домінуючою вродженою формо ...

Історико-критичний образ методики читання
При дослідженні значущості навчання читанню в освіті, вихованні і розвитку дітей, я звернулася до досвіду учених, педагогів-новаторів, що працюють в цій області. Сучасна методика читання і розвитку м ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net