З історії становлення гендерного виховання

Сторінка 3

Проблема гендеру в педагогічній науці нова, у колі інтересів багатьох науковців перебувають такі аспекти: опанування основ гендерної культури і технологій упровадження принципів гендерної демократії у сфері освітнього простору (В. Агеєв, Т. Булавіна, Т. Говорун, О. Кікінежді, Я. Кічук та ін.), набуття ознак теоретичної і практичної готовності до гендерного виховання й освіти нової генерації підростаючого покоління (Л. Булатова, В. Кравець, Р. Мойсюк).

Педагог Р. Мойсюк розкриває основні напрями сучасних наукових досліджень з проблеми становлення гендерної освіти в Україні. Науковець підтверджує, що “гендерна концепція ще недостатньо висвітлена у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, де більшість педпрацівників незнайомі із суттю гендерного підходу, не володіють гендерною термінологією”, вважаючи, що “школа продовжує здійснювати навчально-виховний процес у дусі стереотипізованого підходу, що відповідає традиціям патріархальної культури”. Погоджуємося з висновками автора щодо необхідності розвитку гендерної педагогіки як нової галузі педагогічної науки. Теоретичні основи цієї науки висвітлив В. Кравець.

Питання співвідношення педагогіки і гендеру як складних соціальних і наукових категорій вивчає й Л. Штильова. Вона вважає, що сучасна школа повинна сприяти розвитку індивідуальних можливостей і рис учнів, створювати умови для їхньої самореалізації, незалежно від статі та упереджень, для чого педагогічний колектив має володіти гендерною чутливістю та гендерним підходом у вихованні та навчанні. Л. Штильова перелічує низку факторів, що зумовлюють необхідність включення до педагогічної науки і практики понять “гендерна освіта” та “гендерне виховання”. Серед цих факторів визначальним є традиційне розуміння термінів “статеве виховання” і “статеворольова соціалізація”, що не відтворює реалій сучасності, а лише ускладнює їхнє розуміння. На часту підміну чи невизначене трактування понять “статеве”, “сексуальне”, “статево рольове”, “гендерне” виховання звертають увагу й інші дослідники.

С. Вихор вважає гендерний підхід в освіті складовою особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу. На думку науковця, це механізм досягнення гендерної рівності та утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості. Такий підхід передбачає: відсутність орієнтації на “особливе призначення” чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості; пом’якшення гендерних стереотипів; врахування соціально-статевих відмінностей. Дослідниця розкриває особливості гендерного виховання у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці, що характеризується почуттям дорослості “чуттям статі”, суперечністю між необхідністю наслідувати гендерні стереотипи і бажанням утвердити власні норми і цінності, виникненням потреби спілкуватися з однолітками протилежної статі, необхідністю самовизначення, вибору життєвого і професійного шляху, формуванням світогляду .

Як бачимо питання гендерного виховання у загальноосвітній школі, у підлітковому та юнацькому віці, цікавить багатьох науковців. Стосовно змісту роботи з дітьми дошкільного віку з урахуванням гендерних особливостей, то проблема є не висвітленою. Найновіші дані з питань статевого виховання у дошкільному закладі представлено у посібнику Л. Олійник. Автор, базуючись на висновках вітчизняних і зарубіжних вчених та власному досвіді досліджень у галузі родинного та суспільного статевого виховання дітей, розкриває актуальні питання особистісно орієнтованої дошкільної та початкової освіти з метою формування життєвої компетентності вихованців. Л. Олійник розмежовує поняття статевого, сексуального та гендерного виховання. Статеве – ширше поняття і складається з усіх взаємовідносин між людьми різної статі. Воно забезпечує правильний статевий розвиток дітей та оволодіння нормами взаємин з представниками протилежної та власної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Сексуальні особливості індивіда пов’язані загалом з еротичними почуттями і стосунками. Гендерне виховання, на думку науковця, полягає в оволодінні хлопчиком чи дівчинкою нормами статевої поведінки i культурою мiжстатевих стосунків. У цьому контексті важливе значення сьогодні має просвіта батьків. Тому погоджуємось з думкою Л. Олійник, що сучасному педагогу потрібні уміння “якісного консультування батьків з питань психосексуального розвитку їхніх дітей, надання родинам адекватних порад стосовно статевого виховання дошкільнят”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8



Загальна характеристика досвіду використання самостійної учбової діяльності молодших школярів
Самостійність учнів у навчанні-найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробля ...

Використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва
Головний зміст дидактичних ігор на уроках полягає у тому, що дітям пропонується виконати завдання, яке подається дорослими у певній цікавій ігровій формі. Головна мета – допомогти сформувати пізнавал ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net