Соціально-педагогічні особливості виховання дітей у багатодітній сім’ї

Позиція "за".

Люди, які мають одну дитину, часто скаржаться, що втомлюються від спілкування з ним, від турбот і т.д. Їм здається, що батьки, наприклад, п'ятьох дітей повинні втомлюватися в п'ять разів більше. Але це зовсім не так.

По-перше, старші можуть допомагати батькам років з 5-6 дитина цілком здатний зайняти молодшого братика або сестричку 2-4 років. Багато дорослих втомлюються не стільки від дорослих турбот, скільки від необхідності грати з дітьми, батькам це нерідко психологічно важко, але в родині, де один малюк, нікуди не дінешся - дитині потрібно з кимграти. А в багатодітній родині діти "замкнені" один на одного: старші грають з молодшими, допомагають їм одягатися, робити уроки, гуляють з ними, звільняючи мати від маси турбот.

По-друге, діти люблять наслідувати. Причому психологічно їм набагато легше наслідувати не дорослим, до яких дуже важко дотягнутися, а дітям старшого віку. Тому в багатодітних родинах молодші швидше набувають побутові вміння, навички спілкування, дуже багато засвоюють звичкою, між справою.

Багатодітна родина - це міні-соціум зі своїми внутрішніми законами: дитина в ній виявляється і в ролі старшого, і в ролі молодшого, він повинен налагоджувати контакти з кожним членом сім'ї, спілкуватися з дітьми як свого, так і протилежної статі, вчитися поступатися і наполягати на своєму, захищати свою думку, проявляти гнучкість. При правильному вихованні діти з багатодітних сімей володіють більш мобільного психікою, стійкіші до стресів і адаптуються в будь-якому колективі. А відповідальність і самостійність - наслідок побутових проблем, з якими стикається будь-яка родина, де більше двох дітей.

По-третє, виховання у дітей почуття відповідальності в багатодітних родинах відбувається абсолютно природно, в силу обставин. Інші ж сім'ї стикаються в даному питанні дуже серйозними труднощами.

По-четверте, на дітей з багатодітної родини падає набагато велике навантаження. Але вона - і це дуже важливо - виправдана в їхніх очах. У родині, де одна дитина, мамі все набагато легше зробити самій, звідси нерідко інфантилізм і невміння дитини себе обслуговувати. А в багатодітній родині серйозна допомога матері дітей необхідна, і діти включаються у домашні справи, причому для них це все психологічно виправдано і, крім того, спільні справи об'єднують сім'ю. До того ж навички, які дитина отримує, допомагаючи матері по господарству, знадобляться йому в подальшому житті.

По-п'яте, саме у великій родині є всі необхідні умови для спадкоємності поколінь. У дітей поступово виробляються навички спілкування з братами і сестрами, потім у старших з'являються свої діти, і маленькі дядьки і тітки вчаться спілкуватися з племінниками, різниця у віці з якими може бути не так вже й велика. Так діти поступово піднімаючись зі сходинки на сходинку, самі доростають до ролі батьків. Взагалі, діти з багатодітних сімей краще підготовлені до шлюбу. Вони розуміють різницю чоловічої та жіночої психології, вміють йти на компроміс, дуже відповідальні, хлопчики не цураються "жіночої" роботи по дому, вміють залицятися за немовлятами.

У подібних умовах помилки попереднього покоління батьків враховуються і тому згладжуються. Такого не відбувається в родині з однією дитиною, де батьки не мають можливість враховувати свої помилки.