Особливості сприймання поезії молодшими школярами

Сторінка 2

Таким читачам, а частіше слухачам віршів, властиве почуття слова, ритму, мелодії майже без зв’язку зі змістом, точніше – для них головне не зміст, а форма. У протилежність своїм сверсникам-практицистам вони насолоджуються звучанням, а не змістом.

„Фанатики слова” – читач цікавий тим, що, один раз відчувши на собі силу мовного діяння, він вірить, що поетичне мовлення володіє гіпнотичною властивістю, та користується ним для впливу на іншу людину.

Читач, що відноситься до категорії „фанатик слова”, зазвичай дуже сприйнятливий до настрою автора. Через ритм вірша він відчуває і настрій вірша.

У читача – „фанатики слова”, закладені великі можливості. У силу свого темпераменту, емоційності він через відчуття форми вірша йде до розуміння настрою поета, а це вже дуже важливо, коли мова йде про культуру естетичного сприйняття поезії.

Відмічають два типових порушення сприйняття поезії дорослими людьми – службовцями, інженерами, науковими робітниками та студентами: 1) однобоке сприйняття семантики тексту при слабкому сприйняттю ритмово-звукових засобів; 2) однобоке сприйняття ритмово-звукових засобів при зниженому сприйняттю змістового боку тексту. „Фанатики слова” – яскравий приклад порушення номер два.

Часто з’ясовується, що читач бачить у віршах щось дуже другорядне: один полюбляє поета за те, що він правдиво пише, другий за те, що є чому в нього навчитися, третій – за веселі ритми. Якщо піти на поводу дитячого сприйняття, можна скоїти велику помилку та зробити невірний висновок про те, що поезія тільки однобоко розвиває дитину: то дає йому тільки багатий пізнавальний матеріал, то веселить його римами .

І дійсно читачі, що стоять на різних ступенях читацької культури, по-різному оцінювали одні й ті ж вірші: „наївний реаліст” радів тому, що все, що в них написано, правда (або огорчався з приводу невідповідності з дійсністю, звинувативши автора в неправді), „практицист” із задоволенням черпав з них пізнавальний матеріал, „фанатик слова” насолоджувався звуковими сполученнями, ритмом і римами цих же віршів.

І нарешті, існують читачі, які сприймають вірші як твір мистецтва, насолоджуючись його формою, розуміючи зміст, хвилюючись та радіючи. Сприйняття поезії в читачів цієї категорії дуже схоже на творчість: вони бачать у поезії не зліпок із дійсності, не збірку повчань, а особливе зображення життя.

Такий читач-творець глибоко відчуває поетичне мовлення, вміючи насолодитися віршем, гармонійно розуміючи авторський задумок та його виконання. Такого читача можна віднести до категорії „поетична натура”. Читач цієї найвищої категорії відчуває гармонію вірша, вміє насолодитися всім віршем в цілому, змістом і формою водночас. Їх любов до віршів не дорівнює тільки любові до героїв або тільки любові до його звукозапису. Кожен з них по-своєму, творчо осмислює прочитане та намагається в словах висловити своє враження найбільш точно. Але особливо складно виразити в точних і несумних словах те, що так інтимно переживається.

Чим молодша дитина, тим він довірливіший і відкритіший. Спробуйте „розговорити” п’ятикласника або шестикласника. Підліток не так легко впускає у свій душевний світ стороннього. Поезія – частка цього внутрішнього „Я”. Трошки вільніше говорять про поезію восьмикласники, але воля та сміливість дошкільника залишається назавжди в тому далекому дитинстві – часі широко відкритих очей та сердець.

Категорія „поетичної натури” так само, як і інші читацькі категорії в області поезії, не залежить від віку та класу. Та серед малечі, і серед старшокласників можливо зустріти таких читачів, хоча звісно, більша їх частина – в старших класах школи. На формування цього читацького типу потрібен і час, і певне середовище, і накопичення досвіду читання, та багато іншого.

Не можна казати, що поезія збагачує всіх, хто до неї звертається, – для того, щоб це відбулося, багато чого необхідно. Чим вище підіймається читач у своєму естетичному розвитку, тим ширше відкриваються обрії поезії.

Лірика все ще не зрозуміла та не оцінена за заслугами читачем-школярем, який тягнеться більш до гумористичних віршів, до сюжетної поезії, до перекладів.

Що вкладає дитина в улюблене їм слово „цікаво”? Дуже багато та дуже різне. Та далеко не завжди „цікаве” та „художнє” співпадають. Не завжди „улюблена книга” та „книга – витвір мистецтва” з’єднуються знаком рівняння. Інтереси читача-школяра можуть бути нерозбірливими. Сучасні школярі більш розбірливі.

В.Разовою також було введено поняття читача-дикуна, для якого головним в книзі є сюжет, голий сюжет детективного наповнення.

Треба закликати дітей не уподібнюватися таким дикунам-читачам, а поки існують різні категорії читачів, необхідно вчити школярів читати, особливо читати вірші.

Страницы: 1 2 3



Психологічні передумови активізації пізнавальної діяльності учнів 10-11 класів на уроках з дисципліни «Технології»
Кожний учитель дисципліни «Технології» хоче, щоб його учні з цікавістю і бажанням навчалися в школі. У цьому зацікавлені й батьки учнів. Проте часом і вчителям, і батькам доводиться з жалем констатув ...

Основні форми і методи організації навчального процесу в університеті
Основні форми і методи організації навчального процесу в університеті Основні форми: Навчальні заняття Викон. інд. завдань Самост-на робота студентів Практична підгот. Контрольні заходи Основні види: ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net