Школа та поза сімейні інститути, як чинники формування статеворольових установок особистості молодшого школяра

Разом з тим варто зазначити, що сьогодні спостерігається певний прогрес у збереженні гендерної рівності засобами навчальної літератури. Новітні підручники репрезентують розширене коло занять жінок з їх наближенням до чоловічих професій і навпаки.

По-різному ставляться вчителі й до оцінки академічних успіхів учнів та учениць: у хлопчиків їх більше пов’язують із здібностями, у дівчаток - з терпінням і посидючістю. По-різному пояснюють учителі успіхи і неуспіхи своїх підопічних: неуспіх дівчаток пояснюється відсутністю здібностей, а неуспіх хлопчиків - нестатком старанності, працелюбства, наполегливих зусиль з окремого предмету. Така диференційована система навчання та виховання забезпечує підтримку духу змагань, наполегливості в досягненні мети в однієї статі та орієнтацію на пристосування, адаптування, невтручання в хід справ у іншої. Це породжує різне ставлення учнів до свого "Я”. Як наслідок, хлопчики у процесі навчання мають очевидні переваги над дівчатками у можливості відкрити себе, ідентифікуватися з певними героями та оптимізуючи ми моделями гендерної поведінки, отримати психологічний простір для самоствердження.

Однією з розповсюджених дидактичних помилок за умови існуючого спільного навчання учнів і учениць є установка на слухняність дівчинки, на те, щоб вона була малопомітною, мовчазною, не заважала. А хлопчик, зазвичай, може бути зовсім інший: галасливіший, рухливі ший, активніший, не орієнтований на образ "ідеального учня”. Йому пишуть зауваження у щоденник, він приходить додому, де отримує "догану”. Тому у хлопчиків частіше виникає неприязнь до школи, аніж у дівчаток.

Отже, освітні заклади відображають гендерну стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Адже учні бачать на прикладі шкільного життя, що чоловіки - це начальство, а жінки - підлеглі, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у школярів зі статтю викладача.

Суттєвим недоліком навчальної діяльності школярів обох статей є невміння зробити її насправді спільною. У результаті багато випускників входять у доросле життя з досить туманними уявленнями про характер суспільно-корисного розподілу обов’язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати ефективну взаємодію з представниками іншої статі, відчувають утруднення у спілкуванні з ними.

Чимало вчителів дотримуються точки зору, що школа має задавати різні напрямки розвиткові хлопчиків і дівчаток, а тому поділяють предмети на "чоловічі” й "жіночі” чи "переважно чоловічі” й "переважно жіночі”. Вчителі, по суті, визнають домінування хлопчиків у природничо-наукових, точних дисциплінах, а дівчаткам заздалегідь відводять ролі дружин домогосподарок.

Визнаючи нагальну необхідність зміни ситуації щодо такого підходу до статевої диференції у школі, Т.М. Титаренко, посилаючись на думку Д. Береза, стверджує, що формування ментальних та інстутиційних засад статевої соціалізації в школі має здійснюватись за таких умов:

рівномірної репрезентованості осіб жіночої та чоловічої статі у педагогічному колективі;

колективи, в яких хлопчики і дівчатка навчаються разом, потребують від учителів, як чоловіків, так і жінок, що працюють з ними, достатнього рівня гендерної соціальної зрілості; постійного діалогу вчителів з учнями, дівчаток з хлопчиками як засобу досягти взаєморозуміння та любові;

робота у змішаних класах вимагає ретельного добору вчителів, які матимуть спеціальну необхідну підготовку для здійснення статевого виховання;

виховна робота з учнями різної статі не повинна мати узагальненого та уніфікованого характеру, вона має орієнтуватися на індивідуальні особливості, можливості та потреби кожної конкретної дівчинки та кожного конкретного хлопчика.