Гендерне виховання учня початкової школи у сучасному освітньому просторі

Отже, оскільки сексуальність людини мотивується любов'ю до іншого, можна сказати, що стратегічним орієнтиром сучасних статевовиховних програм має бути навчання дитини мистецтву любити.

Яких принципів сексуальної просвіти мають дотримуватися дорослі (батьки і педагоги), щоб ефективно впливати на свідомість вихованців? Насамперед, це принципи об'єктивності, правдивості, науковості у висвітленні всього спектру питань, пов'язаних з сексуальною та репродуктивною функціями людини. Якими б не були наші пояснення учням чи відповіді сину або дочці, вони за змістом повинні відповідати дійсності, випливати з усталених законів природи, бути з нею в гармонії. Казки про лелек, легенди про народження в капусті, про покупку в крамниці і т.п. варіанти не тільки відволікають від прихованих дорослими аспектів буття, але й шкідливі для розвитку статевої свідомості дитини. Рано чи пізно вигадане стає реальністю, уточнюється і доповнюється вуличною "освітою". А натомість приходить розчарування дітей, недовіра до старших, а нерідко - й огидливе, підозріле ставлення до рідних, як до обманщиків.

Природовідповідність пояснень формує установку на те, що існує закон продовження роду у тваринному і рослинному світі, якому підкоряється все живе, в тому числі і людина. Чим старшими стають діти, тим менше стає у них запитань. І це не дивно, адже дорослі не звикли йти назустріч дитячим інтересам, спрямованим на інтимне життя. Неправдива інформація або запізніла статева проосвіта може інколи спричинити у дитини виникнення невротичної реакції. Діти мають право на інформацію, джерелами якої можуть бути, окрім педагогів, батьків, шкільних психологів, також науково-популярна література з сексуальної просвіти для кожної вікової групи.

В освітніх закладах України здійснюються перші кроки на шляху структурно-організаційних змін змісту, методів і форм навчання. До навчальних планів запроваджуються нові елементи знань з українознавства, історії мистецтв, релігії, філософії, екології тощо. Однак попри зміни і доповнення, які вносяться до чинних програм і підручників початкової та середньої школи, в системі освіти ще досить помітні упередженість до висвітлення проблем людської сексуальності, інерційність у доборі форм, засобів досягнення сексологічної інформації.

З огляду на викладене, найголовнішими завданнями школи та сім’ї (на засадах взаємодії) у статевому вихованні учнів початкової школи, посиленні його впливу на їх моральне становлення мають стати:

орієнтація на виховання не дитини взагалі, а хлопчика чи дівчинки з притаманними їм психологічними відмінностями;

урізноманітнення джерел і механізмів засвоєння статевих моделей чоловічої та жіночої поведінки в рамках навчально-виховного процесу;

адресність сексуальної просвіти, що передбачає доступність інформації з огляду на вікові індивідуальні можливості дітей, до її сприймання, врахування сімейних умов їхнього розвитку;

наявність національного підґрунтя у потрактуванні статевих взаємин, послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність і взаємозв’язок у передачі сексологічних знань та у здійсненні навчально-виховної роботи відповідної спрямованості.

Важливими компонентами статевої соціалізації особистості є гендерна освіта та гендерне виховання. Гендерна освіта включає в себе: систематичне навчання, просвіту (тобто пропаганду й розповсюдження гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти та вирішує наступні завдання у загальному процесі соціалізації дитини:

ознайомлення дітей з інституційними цінностями, нормами і правилами між статевого спілкування (норми релігії, накази і розпорядження літературні пасажі);

формування адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей;

формування тілесної ідентичності, з якою тісно пов’язаний психосоматичний потенціал;

розкриття особливостей жіночої і чоловічої психології, а також відмінностей поведінки представників різної статі;

формування у дітей правильного уявлення про взаємини статей, засновані на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей.

Отримані гендерні знання мають знайти заломлення в адекватній поведінці. А це вже сфера гендерного виховання. Гендерне виховання - процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі. Тому у сферу гендерного виховання входять не лише такі специфічні відносини між представниками чоловічої і жіночої статі, як подружні, але й будь-які інші: в суспільному житті, праці, відпочинку тощо.

Отже, мета гендерного виховання, на думку В. Кравця, полягає не лише у формуванні правильного розуміння сутності моральних норм та установок у сфері взаємин статей, але й потреби керуватися ними в усіх сферах діяльності. Тому у процесі гендерного виховання необхідно вирішити шерег конкретних педагогічних завдань, до яких відноситься формування: