узгодженість педагогічних зусиль, соціальних умов життя дитини з індивідуальними особливостями дошкільника;
довірливе, дружнє і відповідальне спілкування з дитиною;
реалізацію статевого виховання, сприяючого позитивним само змінам в особистості, індивідуальності хлопчика (дівчинки).
Загалом статева просвіта учнів є ефективною за умови дотримання принципів її реалізації:
об’єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов’язаних із репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками;
спрямованість сексологічної інформації та методичне обґрунтування її впливу на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, забезпечення культу сім’ї як основного гаранта особистого щастя людини;
створення умов для дітей зі сферою сексуальних стосунків людей як відповідальних взаємин, забезпечення адаптації до нових статевих ролей у дорослому житті;
розвиток навичок встановлення та підтримання між особистісних контактів з учнями протилежної статі;
навчання основам саморегуляції сексуальної поведінки, навичкам сексуальної безпеки, вмінню утримуватись від незрілих сексуальних контактів, протистоянню сексуальному розбещенню з боку дорослих.
Для оптимізації процесу формування гендеру у молодшому шкільному віці доцільним є використання просвітницької діяльності з батьками та вчителями початкової школи у таких формах:
бесіди і лекції для батьків із залученням досвідчених фахівців (сексологів, лікарів, психологів педагогів, науковців), організаторами яких згідно функціональних обов’язків можуть бути практичний психолог, соціальний педагог, класний керівник;
консультації для учнів з врахуванням їхніх індивідуальних запитів;
тренінги;
вечори запитань і відповідей;
виставки та добірки науково-популярної літератури у шкільній бібліотеці відповідної тематики;
диспути, КВК;
анкетування батьків та вчителів.
Для діагностики та корекції гендерного ставлення особистості учня 1-4 класів практичному психологу доцільно використовувати:
ігрові методики (ігри та вправи);
проективні методики ("Намалюй людину”);
асоціативні методики ("Хто я”);
методики самооцінки ("Східці”);
методику "Особистісний диференціал”.
Не дивлячись на розуміння відмінностей між дітьми різної статі в здібностях, інтересах і нахилах, особливостей поведінки, педагогіка й нині залишається безстатевою. Розвиток жіночої суб’єктивності та ідентичності витіснений на периферію, традиційна статево-рольова соціалізація дівчаток і хлопчиків продовжує відтворювати патріархатні стереотипи взаємодії статей у суспільній і приватній сферах. Ці стереотипи та установи все частіше вступають у суперечність з реальними трансформаціями гендерних відносин у сучасному українському суспільстві, стають на заваді розкриттю індивідуальностей, рівноправ’я статей, спільного розвитку демократичних відносин. Не зважаючи на всі спроби виглядати "особистісно зорієнтованою”, така педагогіка може бути тільки імперативною в своєму прагненні відпрацьовувати єдиний гендерний конструкт, підганяючи під нього всіх.
Очевидно, що жорсткі стандарти традиційної культури щодо фемінності й маскулінності, які проводяться суспільством через школу, анахронізмом і стають об’єктивною перешкодою для ефективної соціалізації вихованців.
В умовах недиференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток, розмивання кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями гендерна соціалізація здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, в результаті чого формування гендерних установок та поведінки серйозно ускладнюється, а в деяких випадках набуває спотвореного, деструктивного характеру.
Недостатній рівень гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку переважно зумовлений непідготовленістю педагогів до його повноцінного здійснення, нестачею якісної науково-популярної літератури та формалізмом у гендерній просвіті батьків.
Водночас система експериментальних досліджень, здійснена нами на базі Верховинської ЗОШ І-ІІІ ступенів (при цьому вибірка дослідження складається із 156 молодших школярів у віковому діапазоні від 6 до 10 років, в т. ч.81 дівчаток та 75 хлопчиків) та 251 члена їхніх сімей (110 мам, 83 батька, 58 бабусь та дідусів) підтвердила припущення, що провідним чинником процесу формування гендерних установок у дітей є координаційно-виховна діяльність сім’ї і школи.
Комунікативні якості в усному і писемному мовленні
студентів ПВПК
Кожна людина володіє певною кількістю слів, яка забезпечує її фахову діяльність та контакти з іншими людьми. Словниковий запас значною мірою індивідуальний. Відома героїня роману І. Ільфа і Є. Петров ...
Експериментальна перевірка способів керівництва навчально-виховним процесом
Розвиток мовлення розглядається як основоположний розділ Програми з навчання грамоти, як провідний принцип опанування грамоти, що пронизує і об’єднує всю мовленнєву діяльність учнів. У Програмі окрес ...
Читання як вид навчальної діяльності
Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>