Діагностика та корекція гендерних установок та статеворольових стереотипів молодшого школяра

узгодженість педагогічних зусиль, соціальних умов життя дитини з індивідуальними особливостями дошкільника;

довірливе, дружнє і відповідальне спілкування з дитиною;

реалізацію статевого виховання, сприяючого позитивним само змінам в особистості, індивідуальності хлопчика (дівчинки).

Загалом статева просвіта учнів є ефективною за умови дотримання принципів її реалізації:

об’єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов’язаних із репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками;

спрямованість сексологічної інформації та методичне обґрунтування її впливу на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, забезпечення культу сім’ї як основного гаранта особистого щастя людини;

створення умов для дітей зі сферою сексуальних стосунків людей як відповідальних взаємин, забезпечення адаптації до нових статевих ролей у дорослому житті;

розвиток навичок встановлення та підтримання між особистісних контактів з учнями протилежної статі;

навчання основам саморегуляції сексуальної поведінки, навичкам сексуальної безпеки, вмінню утримуватись від незрілих сексуальних контактів, протистоянню сексуальному розбещенню з боку дорослих.

Для оптимізації процесу формування гендеру у молодшому шкільному віці доцільним є використання просвітницької діяльності з батьками та вчителями початкової школи у таких формах:

бесіди і лекції для батьків із залученням досвідчених фахівців (сексологів, лікарів, психологів педагогів, науковців), організаторами яких згідно функціональних обов’язків можуть бути практичний психолог, соціальний педагог, класний керівник;

консультації для учнів з врахуванням їхніх індивідуальних запитів;

тренінги;

вечори запитань і відповідей;

виставки та добірки науково-популярної літератури у шкільній бібліотеці відповідної тематики;

диспути, КВК;

анкетування батьків та вчителів.

Для діагностики та корекції гендерного ставлення особистості учня 1-4 класів практичному психологу доцільно використовувати:

ігрові методики (ігри та вправи);

проективні методики ("Намалюй людину”);

асоціативні методики ("Хто я”);

методики самооцінки ("Східці”);

методику "Особистісний диференціал”.

Не дивлячись на розуміння відмінностей між дітьми різної статі в здібностях, інтересах і нахилах, особливостей поведінки, педагогіка й нині залишається безстатевою. Розвиток жіночої суб’єктивності та ідентичності витіснений на периферію, традиційна статево-рольова соціалізація дівчаток і хлопчиків продовжує відтворювати патріархатні стереотипи взаємодії статей у суспільній і приватній сферах. Ці стереотипи та установи все частіше вступають у суперечність з реальними трансформаціями гендерних відносин у сучасному українському суспільстві, стають на заваді розкриттю індивідуальностей, рівноправ’я статей, спільного розвитку демократичних відносин. Не зважаючи на всі спроби виглядати "особистісно зорієнтованою”, така педагогіка може бути тільки імперативною в своєму прагненні відпрацьовувати єдиний гендерний конструкт, підганяючи під нього всіх.

Очевидно, що жорсткі стандарти традиційної культури щодо фемінності й маскулінності, які проводяться суспільством через школу, анахронізмом і стають об’єктивною перешкодою для ефективної соціалізації вихованців.

В умовах недиференційованого підходу до виховання хлопчиків і дівчаток, розмивання кордонів між жіночими і чоловічими соціальними ролями гендерна соціалізація здійснюється стихійно, без належної педагогічної уваги, в результаті чого формування гендерних установок та поведінки серйозно ускладнюється, а в деяких випадках набуває спотвореного, деструктивного характеру.

Недостатній рівень гендерного виховання дітей молодшого шкільного віку переважно зумовлений непідготовленістю педагогів до його повноцінного здійснення, нестачею якісної науково-популярної літератури та формалізмом у гендерній просвіті батьків.

Водночас система експериментальних досліджень, здійснена нами на базі Верховинської ЗОШ І-ІІІ ступенів (при цьому вибірка дослідження складається із 156 молодших школярів у віковому діапазоні від 6 до 10 років, в т. ч.81 дівчаток та 75 хлопчиків) та 251 члена їхніх сімей (110 мам, 83 батька, 58 бабусь та дідусів) підтвердила припущення, що провідним чинником процесу формування гендерних установок у дітей є координаційно-виховна діяльність сім’ї і школи.