Головні принципи навчання

Наочність виконує такі функції:

- сприяє розумовому розвиткові суб'єктів учіння;

- допомагає виявити зв'язки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;

- полегшує навчально-пізнавальну діяльність студентів і сприяє формуванню в них інтересу до професійних знань;

- допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;

- сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо.

Принцип наочності можна визначається, як сукупність норм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляхові від конкретного до абстрактного, і навпаки.

Принцип раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи. Індивідуалізація в дидактиці вважається важливим компонентом стратегії викладацької діяльності, як один з аспектів навчального процесу, як принцип, поза яким узагалі не можна говорити про вільний розвиток особистості. Отут мається на увазі: по-перше, намагання якнайповніше врахувати не тільки наявні надбання студента, а й напрям його розвитку, перспективу, його «потенційне Я»; друг^-другові-по-другу, повага до шкірного студента (навіть такого, який ще не виявив собі нічим позитивним) у якої з їм, як з партнером, суб'єктом, особистістю рахуються, конкретизуючи цілі навчання і визначаючи способи їх досягнення.

Смисл цього принципові полягає в тому, що викладач відповідно до колективного характерові навчального процесу, враховуючи індивідуально-психічні особливості суб'єктів учіння, може і винна застосовувати різноманітні методи й форми навчальної діяльності під година проведення як планових навчальних заходів, так і позапланових.

Упроваджуючи вимоги цього принципові в процес навчання, викладач винний мати на увазі труднощі, з якими він стикатиметься у своїй діяльності, зокрема:

- процесуальний бік навчання передбачає переважливо колективну форму навчально-пізнавальної діяльності, яка не завжди враховує індивідуально-психічні нахили, здібності й зацікавлення студентів;

- у вищому навчальному заставі навчаються студенти з різним рівнем інтелектуальних і фізичних здібностей, різною мотивацією до учіння.

Знання викладачами суперечностей цього принципові сприяє об'єктивному й оптимальному їх розв'язанню. Класичні приклади умілого використання такої методики-молодіжний колектив в А.С.Макаренка, чи міським колектив В.О.Сухомлинського та різні варіанти педагогіки співробітництва сучасних педагогів-новаторів.

Основні положення цього принципу:

*організація колективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням особливостей психології студенського колективу і психіки студента відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук;

*диференціація змістового компонента дидактичного процесу;

*усебічне знання індивідуально-психічних особливостей студентів та їх урахування під година організації як колективної, так й індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності;

*оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;

*широке застосування індивідуалізації навчання;

*надання переваги активним методам навчання;

*повсюдне використання прийомів взаємонавчання, взаємодопомоги студентів, надання допомоги відмінниками тім, хто відстає;

*знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ під година здійснення навчального процесу й уміле керування ними в дидактичних інтересах;