Текст і проблема зв’язності

Асоціативна когезія заснована на творчому переосмисленні тексту. «Асоціації в художньому тексті не виникають спонтанно. Вони – результат художньо-мистецького процесу, в якому віддалені, незв'язані логічними скріпленнями уявлення набувають цілком зрозумілих зв'язків між описуваними явищами» .

Образна когезія полягає в зв'язку не предметів або явищ дійсності, а образів, «в яких ці предмети-явища зображаються» .

У науці представлені різноманітні класифікації засобів зв'язку (А.А. Акишина, А.А. Леонтьев, В.Н. Мещеряков і ін.). Одну з найбільш чітких класифікацій представила А.А. Акишина:

- лексичні: повтор лексеми, заміна синонімом, займенником, займенникові слова;

- граматичні: порядок слів, видо-часова узгодженість дієслів, ступені порівняння, синтаксичний паралелізм;

- пограничні: сполучники, частки, прислівники, словосполучення та ін.;

-семантичні: єдине семантичне поле, порядок проходження пропозицій, підтекст;

- ритмікомелодичні: довжина фрази, темп, гармонія, ритміка, інтонація;

- графічні: розділові знаки, червоний рядок, різні шрифти;

- стилістичні: повтори, художні фігури (антитеза, градація, паралелізм та ін.).

В.Н. Мещеряков всі засоби зв'язку в тексті ділить на власне текстові і метатекстові.

Власне текстові, у свою чергу, підрозділяються на сегментні (лексичні: повтори, синоніми, однокореневі слова; граматичні, стилістичні) і суперсегментні (паузи, інтонація).

Метатекстові – засоби зв'язку, що відображають структурну будову тексту і завдання інтеграції тексту (скріплення, узагальнення, переходи).

Л.А. Ноздріна, досліджуючи граматичні засоби зв'язності художнього тексту, описує види тематичного зв'язку, які можуть виникати між зачином, основною частиною і кінцівкою:

1) повне формально-тематичне кільце з повним повтором фрази зачину або основної частини кінцівки;

2) неповне формально-тематичне кільце з повтором частини пропозиції зачину або основної частини в кінцівці;

3) тематичне кільце з тісним тематичним зв'язком зачину або основної частини з кінцівкою;

4) кільце-антитеза з елементами зачинів, основної частини і кінцівок, що контрастують між собою по сенсу або настрою.

Зв’язність відображає єдність фонетичних, лексико-семантичних, граматичних засобів з урахуванням їх функціонально-стилістичного навантаження, комунікативне спрямування (мету, сферу спілкування), композиційну структуру, зміст та внутрішній смисл (тему й основну думку).

Пробема зв’язності розглядалася і розглядається багатьма методистами (А.М. Закожурникова, Т.А. Ладиженська, М.Л. Львов та ін.), психологами (М.І. Жинкін, А.К. Маркова, С.Л. Рубінштейн, І.Є. Синиця та ін.). На основі досліджень вони визначили низький рівень мовленнєво-комунікативних умінь учнів, що пояснюється недостатністю знань про засоби зв’язності між реченнями у тексті. Таким чином, вирішення проблеми зв’язності тексту дозволить уникнути порушень у тематичній та структурній єдності тексту, цілісності змісту, послідовності у розкритті теми, а відтак сприятиме побудові «правильного» тексту.

Робота з розвитку мовлення учнів забезпечує тісний зв’язок лінгвістичної теорії з практикою і грунтується на опрацюванні текстів різних стилів і типів, на аналізі їх змісту, структури і мовних засобів. Лінгвістичний аналіз тексту забезпечує комунікативний та функціонально-стилістичний підходи до навчання мови; аналізуючи текст, учні засвоюють його комунікативні ознаки (роль у спілкуванні), стилістичну приналежність і функції мовних одиниць, а отже, формують і вдосконалюють свою мовну і мовленнєву компетентність.