Ретроспективний аналіз питання лінгвістики тексту в методичній та навчальній літературі

Педагогіка: історія і сьогодення » Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку » Ретроспективний аналіз питання лінгвістики тексту в методичній та навчальній літературі

Сторінка 4

Однією з найважливіших умов уникнення цих недоліків учений вважає взаємозв’язане навчання усного й писемного мовлення. Засвоєння ознак обох форм, їх спільних і відмінних рис сприяє підвищенню культури мовлення, формуванню вмінь коригувати своє й чуже висловлювання. Серед найважливіших завдань роботи з розвитку усного мовлення І.О. Синиця називає такі: оволодіння мовними нормами (лексичними, морфологічними, синтаксичними, інтонаційними); прищеплення культури усного мовлення (правил етики й естетики спілкування); збагачення усного мовлення лексичними одиницями (синонімами, антонімами, багатозначними словами, словами з переносним значенням), різноманітними граматичними конструкціями, формами слів; формування вмінь і навичок усувати та попереджати помилки й недоліки у власному усному мовленні та помічати їх у чужому.

Тенденції розвитку писемного мовлення молодших школярів досліджував також відомий російський учений-методист М.Р. Львов. Заслуговують на увагу думки вченого про те, що стилістична спрямованість розвитку мовлення учнів має ґрунтуватися на науковій основі у вигляді чіткої стилістичної характеристики їхнього мовлення, а подальший розвиток методики викладання мови може бути продуктивним лише з урахуванням стилістичного аспекту. Поділяючи точку зору М.М. Кожиної про те, що без функціонального підходу в навчанні мови неможливе ефективне оволодіння нею, М.Р. Львов висловлює думку про необхідність вивчати «граматику мовлення». У зміст цього поняття вчений вкладає формування вмінь давати стилістичну оцінку виучуваним мовним одиницям. Такі стилістичні вміння, на його думку, можна формувати у процесі вивчення більшості тем навіть у 1-3-х класах.

Серед вимог до зв’язного усного й писемного мовлення молодших школярів М.Р. Львов називає такі, як уміння осмислити тему майбутнього висловлювання, збирати потрібний фактичний матеріал, розміщувати його в логічній послідовності, використовувати мовні засоби відповідно до літературних норм, завдань висловлювання, вміння виправляти й удосконалювати написане.

Дослідження особливостей і динаміки усного мовлення школярів, виявлення недоліків і з’ясування причин їх появи в самостійних висловлюваннях учнів та розробка системи розвитку навичок зв’язного усного мовлення належало Т.О. Ладиженській . Поділяючи точку зору М.І. Жинкіна про необхідність створення на уроці ситуації живого спілкування як основної умови продуктивності роботи з розвитку усного мовлення, вона розробила таку систему навчання усного спілкування, яка ґрунтується на засвоєнні учнями компонентів типових мовленнєвих ситуацій (місце висловлювання, аудиторія, наявність і кількість реципієнтів, рівень їхньої обізнаності із предметом мовлення тощо).

Помітним явищем у становленні вітчизняної методики розвитку зв’язного мовлення вважаємо посібник М.Г. Стельмаховича "Розвиток усного мовлення на уроках української мови в 4-8 класах", де визначено завдання та обсяг роботи з розвитку усного мовлення у 4-8-х класах, принципи його навчання, методи та прийоми, описано систему тренувальних вправ.

80-ті роки – це період удосконалення змісту навчання мови й мовлення та пошук нових підходів до розвитку мовлення школярів. На цей період припадають дослідження О.М. Біляєва, А.М. Богуш, М.С. Вашуленка, Л.О. Варзацької, А.С. Зимульдінової, Г.М. Іваницької, Д.М. Кравчука, Л.Д. Нечай, В.Я. Мельничайка, Н.А. Пашковської, М.І. Пентилюк, Л.М. Симоненкової, О.Н. Хорошковської та ін. Серед російських методистів теоретичні й практичні аспекти досліджуваної проблеми представлені працями С.М. Іконникова, В.І. Капінос, А.Ю. Купалової, Т.О. Ладиженської, М.Р. Львова, Б.С. Мучника, Л.Л. Новосьолової, М.О. Пльонкіна, Т.Г. Рамзаєвої, О.Б. Сиротиніної, М.С. Соловейчик, Г.А. Фомічової, Т.І. Чижової та ін. Завдяки методичному засвоєнню основних положень теорії мовленнєвої діяльності, лінгвістики й стилістики тексту у 80-х роках ученими було досягнуто значних успіхів у розробці системи розвитку мовлення школярів: зроблено спробу по-новому підійти до визначення завдань і змісту роботи з розвитку зв’язного мовлення; окреслюється коло умінь і навичок, необхідних учням для побудови власних зв’язних висловлювань; розробляються ефективні види вправ, спрямовані на формування мовленнєвих умінь і навичок.

Відійшовши від традиційного вивчення одиниць мови за принципом лінійного опису рівнів мовної системи, починаючи від фонетики й закінчуючи синтаксисом, учені перебудували курс навчання мови, поєднавши системно-описовий і комунікативно-діяльнісний підходи. У результаті робота з розвитку мовлення набула більшої практичної спрямованості. В основу її було покладено елементарні теоретичні відомості про закономірності функціонування найвищої одиниці мови та мовлення – тексту. Ідея текстового підходу знайшла відображення у працях Т.О. Ладиженської, М.С. Вашуленка, Н.Я. Грипас, В.Я. Мельничайка, Д.М. Кравчука, М.Я. Плющ, О.І. Смовської та ін.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8



Відчуття дорослості як реалізація ідеальних якостей
Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості, діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Становлення ...

Методологія педагогіки
Методологія науки (від грец. mеthodos i logos) — вчення про принципи, форми і методи наукового пізнання. Методологічна засада педагогіки — наукове підґрунтя пояснення основних педагогічних явищ і роз ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net