Психолого-лінгвістичні основи розвитку мовлення учнів початкових класів

Педагогіка: історія і сьогодення » Формування умінь використовувати лексичний повтор як засіб міжфразного зв’язку » Психолого-лінгвістичні основи розвитку мовлення учнів початкових класів

Сторінка 2

Відповідно до фаз, пов'язаних із сприйманням та розумінням мовленнєвої діяльності, можна виділити такі етапи:

визначення мотивів i завдань сприймання та розуміння;

виділення опорних одиниць сприймання (семантичні комплекси);

поділ та інтерпретація інформації;

“виведення” із досвіду індивіда необхідного для розуміння комплексу знань;

внутрішнє проговорювання, спрощення думки, “переклад на свою мову”;

контроль за якістю розуміння сприйнятого висловлювання;

формування внутрішнього коду інтелекту на основі сприйнятих i осмислених нових знань.

Ці механізми становлять основу для формування свідомого сприймання й розуміння текстів i поглиблення індивідуальних знань молодших школярів, необхідних їм для продуктивної мовленнєвої комунікації.

Сприймання та розуміння тексту тісно пов'язані з процесом його продукування, тому що механізми їх забезпечення значною мірою збігаються. При визначенні поняття "продукування мовлення" для вчених тезисною є думка про те, що засвоїти мову можна лише вивченням її у дії. Останнім часом цим поняттям позначають увесь складний процес побудови висловлювання – від джерел його виникнення в мислительнiй діяльності людини до кінцевих стадій оформлення думки в усній чи письмовій формі й реалізації її у тексті.

Вагомий внесок у психологічний аналіз процесу формування мовленнєвого висловлювання зробили психологи в кінці 20-х на початку 30-х років ХХ століття. В основному це пов'язано з ім’ям Л.С. Виготського. Вихідною тезою його теорії стало положення про найскладнішу, історично сформовану природу думки та її складний перехід у розгорнуте мовлення. Л.С. Виготським була висунута концепція особистісних смислів. Вона лежить в основі багатьох нині пропонованих моделей продукування мовлення. Поглиблюючи та вдосконалюючи цю концепцію, учені зазначають, що матеріальним носієм смислу є текст у його усній i письмовій формах. У більшості теорій (О.О. Леонтьєв, І.О. Зимня, О.С. Кубрякова, О.Р. Лурія) стверджується, що весь мовленнєвий акт складається з кількох тісно між собою пов’язаних та розташованих у певній послідовності етапів.

Так, описана О.О. Леонтьєвим модель виникнення мовлення включає такі чотири стадії: 1) мотивація висловлювання; 2) внутрішнє програмування; 3) здійснення задуму (реалізація плану); 4) зіставлення реалізації задуму із самим задумом. Усі чотири стадії не тільки плавно переходять одна в одну, а й можуть збігатися в часі залежно від обставин формування мовленнєвого висловлювання.

На початку побудови висловлювання лежить мотив, його мотивація породжує намір щось сказати – мовленнєву інтенцію. На цьому етапі мовець має загальне уявлення про результат, але ще не розробив плану мовленнєвої дії, що дала б йому змогу досягти результату. Потреба втілюється в задумі або в думці, яка є лише найзагальнішою схемою повідомлення. За допомогою механізму внутрішнього мовлення думка і її семантичне уявлення перекодовуються в глибинно-синтаксичну структуру майбутнього висловлювання, а потім перетворюється в поверхово-синтаксичну структуру і, нарешті, у лінійно упорядковане розгорнуте висловлювання.

Внутрішнє мовлення, на думку О.О. Леонтьєва, має функціональну спрямованість: організувати схему майбутнього висловлювання та його основний кістяк. Формальною стороною програми є будь-який код образів, схем, уявлень тощо, змістовою – їх смисл, тобто в одиницях коду закріплені не значення, а їх аналоги, якими є особистісні смисли мовця. Думка мовця формується з цих смислів, вона ніби кристалізується в процесі стикання образів і схем невиразних уявлень, у пошуку зв’язку між ними, у виборі з усіх виникаючих асоціацій найважливішої для даної ситуації.

Відбір необхідних фактів, відкидання непотрібного, що ускладнює розуміння мовця, забезпечують реалізацію такої ознаки мовлення, як змістовність. Забезпечується вона завдяки механізмам довгочасної пам’яті, що виводять із свідомості суб’єкта необхідні фрагменти індивідуальних знань про предмети, події, явища тощо. Причому для досягнення своїх комунікативних намірів мовець повинен об’єктивувати саме ті знання з індивідуального досвіду, які відповідають конкретній мовленнєвій ситуації. Суб’єктивно осмислюючи ситуацію мовлення, він обирає і ті мовні засоби, які, на його думку, найкраще передають повідомлювану про предмет мовлення інформацію. Отже, чим багатшими будуть знання учнів про навколишній світ, тим змістовнішим буде їхнє мовлення.

Роз'єднання смислів у коді внутрішнього мовлення, розташування їх у лінійній послідовності пов'язане з такою ознакою культури мовлення, як логічність. Вона залежить від того, як носій мови володіє прийомами розумової діяльності. На рівні тексту як одиниці зв'язного мовлення логічність виявляється в додержанні смислових, структурних, інтонаційних та експресивних зв’язків між його частинами.

Страницы: 1 2 3 4 5



Ігри на уроках математики у сучасній школі
Багатьом учням математика здається нелегкою і мало зрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам’ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму, гальмує дальше розуміння нового матер ...

Вивчення прислівника
Методичні матеріали знайомляться з прислівником як з частиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в текс ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net