Соціально-економічні зміни, які відбуваються сьогодні у всіх сферах життя, охоплюють широкий спектр відношень суспільства і особистості. З одного боку, ці відношення стають більш жорсткими і потребують конкурентоздатності всіх суб’єктів, які беруть в них участь, з іншого - сприяють вільному вибору та самореалізації людини на основі адекватного вибору способів розв’язання певних соціальних проблем. В зв’язку з цим виникла нагальна потреба у формуванні особистості, яка змогла б розв’язувати як щоденні, так і масштабні завдання, що забезпечують не просто виживання, а прогрес нації. Такою наукою управління для учнів є участь у шкільному самоврядуванні.
Вчителі загальноосвітніх шкіл зазначають зростання труднощів в роботі з учнями, особливо з підлітками і старшокласниками: продовжує спадати інтерес до навчання, знижується якість успішності, зростають злочинність та кількість аморальних вчинків, які здійснюють школярі. Стало особливо відчутним взаємне відчуження учнів і вчителів. На зміну товариським дискусіям часто приходить нетерпимість до протилежної думки.
Останнім часом посилюються прямі й непрямі атаки на колективізм, а в умовах переходу до ринкової економіки робиться ставка на формування в учнів індивідуалізму, розпалювання власницьких пристрастей як засобу стимулювання підприємницької діяльності: героєм дня замість “творця” став “ділок”. Руйнуються основи колективізму, товариськості, взаємодопомоги.
Інтереси учнів та соціально-педагогічна ситуація, що склалася, обумовлюють необхідність співробітництва педагогічних колективів шкіл з різними неформальними об’єднаннями школярів. Існування педагогічних стереотипів у взаємодії вчителів і учнів призводить до конфліктів, іноді до учнівських страйків. Діти намагаються щось змінити, включитися в реформаторські процеси в школі, створити органи шкільного самоврядування й співврядування, які б забезпечили захист прав учнів і вчителів.
За таких умов підлітки шукають захисту від суспільства в самоорганізаціях. З цього приводу існують найрізноманітніші погляди, виникають дискусії серед спеціалістів, які займаються проблемами школи й молоді. Але очевидно те, що тільки створивши для школярів широке поле можливостей для самореалізації, орієнтуючи їх на досягнення соціально корисної мети, індивідуальної і суспільної, усуваючи певні сучасні проблеми з їх життя, мікро- і макросередовища, організації самоуправління відводять їх від асоціальних форм поведінки.
Учнівське самоврядування сьогодні багато обговорюють, вкладаючи різний зміст в його тлумачення. Частина педагогічних працівників вважає самоврядування – свого роду грою дітей “в дорослих”. За таких умов діти привчаються робити, як “дорослі”: проводять засідання, виступають з доповідями, організовують заходи . Від дорослих їх відрізняє лише одне – все, що вони роблять, придумано та заздалегідь вирішено не ними, а дорослими. Скажемо прямо: це не самоврядування. Школярі, виявляючи “самостійність” за таким сценарієм, не набувають досвіду, необхідного для їх участі в управлінській діяльності, не звикають до реальної відповідальності за свої дії. Вони нагромаджують інший “досвід”: звикають до того, що можна називатись “відповідальними”, але фактично ні за що не відповідати. Справжнє ж самоврядування передбачає наявність реальних прав його органів, а не лише обов’язки і відповідальність за свою роботу.
Немає сумніву, що учнівський колектив за будь-яких умов не інертна маса, а сила, що певним чином реагує на цілі і цінності виховання. Однак в існуючій багаторічній практиці учні часто залишаються об’єктом маніпуляцій, які досягали мети тільки і у звітах відділів народної освіти. Важливо створити умови для реальної, а не фіктивної участі самих учнів в організації своєї діяльності, реалізації їх права на фантазію і творчість у виборі форм досягнення поставлених цілей, відповідальність за отримані результати. Разом з цим необхідно заохочувати учнів до відкритого, демократичного обговорення справ школи, критичну оцінку дій своїх товаришів і педагогів.
Проаналізуємо стан проблеми учнівського самоуправління в її історичному розвитку, що дозволить отримати відповіді на злободенні питання сьогодення та виключити можливі помилки у її впровадженні у практику роботи сучасної школи.
З перших років свого існування у вітчизняній школі радянського періоду (20-30 рр. ХХ ст.) учнівське самоуправління розглядалось як принцип організації колективу і як умова росту школяра, становлення у учнів психології колективіста, передумова їх свідомої участі у трудовій та творчій діяльності у всіх сферах народного господарства і управління. Ще в документі, який написаний наркомом просвіти А.В. Луначарським, підкреслювалось, що “діти повинні брати участь у всьому шкільному житті. Для цього вони повинні користуватися правом самоуправління . Готуючись стати громадянином держави, вони повинні якомога раніше почувати себе громадянами своєї школи”.
Рівні готовності майбутніх учителів початкових
класів до формування естетичного досвіду молодших школярів
Результати теоретичного аналізу проблеми підготовки вчителів початкових класів до формування естетичного досвіду дитини виявили значущість феномену естетичного досвіду в особистому становленні молодш ...
«Дискусійний діалог» як один з прийомів роботи профорієнтації з учнями
Виходячи з результатів масових опитувань школярів з метою визначення їх професійних намірів, учнів можна розділити в цьому плані на чотири категорії. 1. Школярі, які вже визначили майбутнє покликання ...
Читання як вид навчальної діяльності
Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>