Проблема учнівського самоврядування на сучасному етапі розвитку школи

Соціально-економічні зміни, які відбуваються сьогодні у всіх сферах життя, охоплюють широкий спектр відношень суспільства і особистості. З одного боку, ці відношення стають більш жорсткими і потребують конкурентоздатності всіх суб’єктів, які беруть в них участь, з іншого - сприяють вільному вибору та самореалізації людини на основі адекватного вибору способів розв’язання певних соціальних проблем. В зв’язку з цим виникла нагальна потреба у формуванні особистості, яка змогла б розв’язувати як щоденні, так і масштабні завдання, що забезпечують не просто виживання, а прогрес нації. Такою наукою управління для учнів є участь у шкільному самоврядуванні.

Вчителі загальноосвітніх шкіл зазначають зростання труднощів в роботі з учнями, особливо з підлітками і старшокласниками: продовжує спадати інтерес до навчання, знижується якість успішності, зростають злочинність та кількість аморальних вчинків, які здійснюють школярі. Стало особливо відчутним взаємне відчуження учнів і вчителів. На зміну товариським дискусіям часто приходить нетерпимість до протилежної думки.

Останнім часом посилюються прямі й непрямі атаки на колективізм, а в умовах переходу до ринкової економіки робиться ставка на формування в учнів індивідуалізму, розпалювання власницьких пристрастей як засобу стимулювання підприємницької діяльності: героєм дня замість “творця” став “ділок”. Руйнуються основи колективізму, товариськості, взаємодопомоги.

Інтереси учнів та соціально-педагогічна ситуація, що склалася, обумовлюють необхідність співробітництва педагогічних колективів шкіл з різними неформальними об’єднаннями школярів. Існування педагогічних стереотипів у взаємодії вчителів і учнів призводить до конфліктів, іноді до учнівських страйків. Діти намагаються щось змінити, включитися в реформаторські процеси в школі, створити органи шкільного самоврядування й співврядування, які б забезпечили захист прав учнів і вчителів.

За таких умов підлітки шукають захисту від суспільства в самоорганізаціях. З цього приводу існують найрізноманітніші погляди, виникають дискусії серед спеціалістів, які займаються проблемами школи й молоді. Але очевидно те, що тільки створивши для школярів широке поле можливостей для самореалізації, орієнтуючи їх на досягнення соціально корисної мети, індивідуальної і суспільної, усуваючи певні сучасні проблеми з їх життя, мікро- і макросередовища, організації самоуправління відводять їх від асоціальних форм поведінки.

Учнівське самоврядування сьогодні багато обговорюють, вкладаючи різний зміст в його тлумачення. Частина педагогічних працівників вважає самоврядування – свого роду грою дітей “в дорослих”. За таких умов діти привчаються робити, як “дорослі”: проводять засідання, виступають з доповідями, організовують заходи . Від дорослих їх відрізняє лише одне – все, що вони роблять, придумано та заздалегідь вирішено не ними, а дорослими. Скажемо прямо: це не самоврядування. Школярі, виявляючи “самостійність” за таким сценарієм, не набувають досвіду, необхідного для їх участі в управлінській діяльності, не звикають до реальної відповідальності за свої дії. Вони нагромаджують інший “досвід”: звикають до того, що можна називатись “відповідальними”, але фактично ні за що не відповідати. Справжнє ж самоврядування передбачає наявність реальних прав його органів, а не лише обов’язки і відповідальність за свою роботу.

Немає сумніву, що учнівський колектив за будь-яких умов не інертна маса, а сила, що певним чином реагує на цілі і цінності виховання. Однак в існуючій багаторічній практиці учні часто залишаються об’єктом маніпуляцій, які досягали мети тільки і у звітах відділів народної освіти. Важливо створити умови для реальної, а не фіктивної участі самих учнів в організації своєї діяльності, реалізації їх права на фантазію і творчість у виборі форм досягнення поставлених цілей, відповідальність за отримані результати. Разом з цим необхідно заохочувати учнів до відкритого, демократичного обговорення справ школи, критичну оцінку дій своїх товаришів і педагогів.

Проаналізуємо стан проблеми учнівського самоуправління в її історичному розвитку, що дозволить отримати відповіді на злободенні питання сьогодення та виключити можливі помилки у її впровадженні у практику роботи сучасної школи.

З перших років свого існування у вітчизняній школі радянського періоду (20-30 рр. ХХ ст.) учнівське самоуправління розглядалось як принцип організації колективу і як умова росту школяра, становлення у учнів психології колективіста, передумова їх свідомої участі у трудовій та творчій діяльності у всіх сферах народного господарства і управління. Ще в документі, який написаний наркомом просвіти А.В. Луначарським, підкреслювалось, що “діти повинні брати участь у всьому шкільному житті. Для цього вони повинні користуватися правом самоуправління . Готуючись стати громадянином держави, вони повинні якомога раніше почувати себе громадянами своєї школи”.