Проблема учнівського самоврядування на сучасному етапі розвитку школи

Педагогіка: історія і сьогодення » Проблема учнівського самоврядування на сучасному етапі розвитку школи

Сторінка 2

Розглядаючи учнівське самоврядування як один з видів громадського самоврядування А.С.Макаренко вважав його дієвим засобом підготовки підростаючого покоління до життя, праці, активної участі в загальнодержавних суспільних справах.

Педагоги тих років вважали, що форми учнівського самоуправління мають бути обумовлені потребами самого колективу, а не копіювати політичні форми життя дорослих. Так, якщо у А.С. Макаренка самообслуговування було складовою частиною виробничої праці, то у В.Н. Сороки-Росинського воно не виходило за рамки побутової праці, а у С.М. Рівєса і Н.П. Шульмана, які очолювали одеську школу-комуну, всю фізичну важку роботу взяла на себе група старших, найбільш фізично здорових дітей, які з гордістю називали себе “гуртком різноробочих”.

Досвід педагоги багатьох країн світу з цієї проблеми показав, що учнівське самоуправління в школі у межах справ і взаємин дітей, делегування їм учителями частини своїх прав та обов’язків створює широкі можливості для розвитку соціальної відповідальності і активності кожного учня.

Розрізняють соціальний і психологічний аспекти самоуправління. В першому випадку самоуправління розуміється як засіб облаштування суспільного життя по демократичним принципам, і в цьому розумінні воно виступає фактором демократизації суспільства. Психологічний аспект самоуправління пов’язаний з саморегуляцією людини, в т.ч. з психічними процесами. Ми розглядаємо зовнішній аспект – самоуправління в соціальному плані, точніше, шкільне самоуправління і в його рамках учнівське самоуправління.

Сучасна наука і практика намагаються відокремити поняття “самоуправління” і “співуправління”. Частина вчених і практиків вважають, що в школі спочатку потрібно будувати співуправління – спільне управління разом з дорослими, а коли учні навчаться управляти самі, то можливий розвивиток і самоуправління.

Учнівське самоуправління – поняття родове по відношенню до інших форм організації життєдіяльності учнів. Всі ці види можна класифікувати по тому, хто є суб’єктом такої організації діяльності. Якщо колективом клас управляє педагог без будь-якого залучення учнів до справ шкільного життя, то мова йде про авторитарну форму управління; якщо ж учні самі вирішують проблеми щодо становлення та розвитку колективу, то таку форму організації можна назвати демократичною.

Виходячи з вищезазначеного учнівське самоуправління будемо розглядати як демократичну форму організації життєдіяльності учнівських колективів, яка забезпечує розвиток самостійності учнів в прийнятті і реалізації рішень для досягнення суспільно значимих цілей.

Визначення основної рушійної сили процесу розвитку самоуправління пов’язане з орієнтацією на конкретних учнів. Будучи суспільною по своєму направленню, робота органів самоврядування істотним чином залежить від відношення до цілі діяльності кожного учня, наявності у нього мотивів участі в ній. Виникає протиріччя між цілями діяльності колективу, змістом процедури організації і відношенням до них кожної дитини. Умовою розв’язку цього протиріччя і перетворення його в рушійну силу є сформованість групового мотиву дії, яка розуміється як діалектична єдність мотивів членів групи.

Органи самоуправління в школі як важливий компонент виховної системи повинні відчувати себе господарями своєї школи, свого життя і побудови взаємин. Через колективні форми розв’язання важливих проблем життя школи діти оволодівають демократичною культурою. Але самоуправління – це не надання учням можливості робити що завгодно. Це – найвища, найскладніша форма педагогічного керівництва, тому педагоги мають учитися тактовній взаємодії з учнівським самоуправлінням.

Щоб учнівське самоврядування сприяло вирішенню виховних завдань, було реальним, а не фіктивним, педагоги повинні забезпечувати:

· чітке визначення прав та обов’язків органів самоуправління, готовність педагогів поважати їх рішення і пропозиції;

· використання демократичних процедур обрання лідерів та прийняття рішень, можливість учнів самостійно планувати справи, організовувати їх та підводити підсумки;

· здійснення тактовної педагогічної допомоги органам учнівського самоуправління, готовності учителів та адміністрації школи взаємодіяти з ними, повага до реальних прав і обов’язків учнів.

Сучасне учнівське самоврядування повинно бути побудоване на системі таких принципі:

· педагогічне керівництво, яке забезпечує розвиток дитячого самоуправління. На практиці це означає наявність педагога-консультанта щодо кожного органа самоуправління. В класі педагогічне керівництво здійснює класний керівник, на шкільному рівні – закріплені педагогічною радою педагоги.

· предметність діяльності, сутність якого полягає в існуванні органів самоуправління: є діяльність – є орган самоуправління, немає діяльності – немає органа самоуправління, в т.ч. органи самоуправління формуються для організації діяльності в колективі і для колективу.

Страницы: 1 2 3 4



Види диференційованої роботи на уроках біології
Сучасні концепції середньої освіти виходять з пріоритету мети виховання і розвитку особистості школяра на основі формування учбової діяльності. Важливо створити умови для того, щоб кожний учень міг п ...

Місто та роль народної хореографії в процесі формування культури підлітків
Історія мистецтва танцю йде в сиву давнину. На зорі свого існування людство відкрило способи вираження думок, емоцій, учинків через рухи. Тут не звучить слово. Але виразність пластики людського тіла ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net