Проблема учнівського самоврядування на сучасному етапі розвитку школи

Педагогіка: історія і сьогодення » Проблема учнівського самоврядування на сучасному етапі розвитку школи

Сторінка 2

Розглядаючи учнівське самоврядування як один з видів громадського самоврядування А.С.Макаренко вважав його дієвим засобом підготовки підростаючого покоління до життя, праці, активної участі в загальнодержавних суспільних справах.

Педагоги тих років вважали, що форми учнівського самоуправління мають бути обумовлені потребами самого колективу, а не копіювати політичні форми життя дорослих. Так, якщо у А.С. Макаренка самообслуговування було складовою частиною виробничої праці, то у В.Н. Сороки-Росинського воно не виходило за рамки побутової праці, а у С.М. Рівєса і Н.П. Шульмана, які очолювали одеську школу-комуну, всю фізичну важку роботу взяла на себе група старших, найбільш фізично здорових дітей, які з гордістю називали себе “гуртком різноробочих”.

Досвід педагоги багатьох країн світу з цієї проблеми показав, що учнівське самоуправління в школі у межах справ і взаємин дітей, делегування їм учителями частини своїх прав та обов’язків створює широкі можливості для розвитку соціальної відповідальності і активності кожного учня.

Розрізняють соціальний і психологічний аспекти самоуправління. В першому випадку самоуправління розуміється як засіб облаштування суспільного життя по демократичним принципам, і в цьому розумінні воно виступає фактором демократизації суспільства. Психологічний аспект самоуправління пов’язаний з саморегуляцією людини, в т.ч. з психічними процесами. Ми розглядаємо зовнішній аспект – самоуправління в соціальному плані, точніше, шкільне самоуправління і в його рамках учнівське самоуправління.

Сучасна наука і практика намагаються відокремити поняття “самоуправління” і “співуправління”. Частина вчених і практиків вважають, що в школі спочатку потрібно будувати співуправління – спільне управління разом з дорослими, а коли учні навчаться управляти самі, то можливий розвивиток і самоуправління.

Учнівське самоуправління – поняття родове по відношенню до інших форм організації життєдіяльності учнів. Всі ці види можна класифікувати по тому, хто є суб’єктом такої організації діяльності. Якщо колективом клас управляє педагог без будь-якого залучення учнів до справ шкільного життя, то мова йде про авторитарну форму управління; якщо ж учні самі вирішують проблеми щодо становлення та розвитку колективу, то таку форму організації можна назвати демократичною.

Виходячи з вищезазначеного учнівське самоуправління будемо розглядати як демократичну форму організації життєдіяльності учнівських колективів, яка забезпечує розвиток самостійності учнів в прийнятті і реалізації рішень для досягнення суспільно значимих цілей.

Визначення основної рушійної сили процесу розвитку самоуправління пов’язане з орієнтацією на конкретних учнів. Будучи суспільною по своєму направленню, робота органів самоврядування істотним чином залежить від відношення до цілі діяльності кожного учня, наявності у нього мотивів участі в ній. Виникає протиріччя між цілями діяльності колективу, змістом процедури організації і відношенням до них кожної дитини. Умовою розв’язку цього протиріччя і перетворення його в рушійну силу є сформованість групового мотиву дії, яка розуміється як діалектична єдність мотивів членів групи.

Органи самоуправління в школі як важливий компонент виховної системи повинні відчувати себе господарями своєї школи, свого життя і побудови взаємин. Через колективні форми розв’язання важливих проблем життя школи діти оволодівають демократичною культурою. Але самоуправління – це не надання учням можливості робити що завгодно. Це – найвища, найскладніша форма педагогічного керівництва, тому педагоги мають учитися тактовній взаємодії з учнівським самоуправлінням.

Щоб учнівське самоврядування сприяло вирішенню виховних завдань, було реальним, а не фіктивним, педагоги повинні забезпечувати:

· чітке визначення прав та обов’язків органів самоуправління, готовність педагогів поважати їх рішення і пропозиції;

· використання демократичних процедур обрання лідерів та прийняття рішень, можливість учнів самостійно планувати справи, організовувати їх та підводити підсумки;

· здійснення тактовної педагогічної допомоги органам учнівського самоуправління, готовності учителів та адміністрації школи взаємодіяти з ними, повага до реальних прав і обов’язків учнів.

Сучасне учнівське самоврядування повинно бути побудоване на системі таких принципі:

· педагогічне керівництво, яке забезпечує розвиток дитячого самоуправління. На практиці це означає наявність педагога-консультанта щодо кожного органа самоуправління. В класі педагогічне керівництво здійснює класний керівник, на шкільному рівні – закріплені педагогічною радою педагоги.

· предметність діяльності, сутність якого полягає в існуванні органів самоуправління: є діяльність – є орган самоуправління, немає діяльності – немає органа самоуправління, в т.ч. органи самоуправління формуються для організації діяльності в колективі і для колективу.

Страницы: 1 2 3 4



Синтез думок
За метою та початковою фазою дуже нагадує попередній варіант групової роботи. Аде після об'єднання в групи й виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам ...

Методична робота з віршованими творами в початкових класах
Пам’ять – це здібність запам’ятовувати те, що бачимо, чуємо, говоримо, робимо, здібність зберігати все та в потрібний час впізнавати або відтворювати те, що запам’яталось раніше. Запам’ятовування, зб ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net