Основні музично-виконавські прийоми навчання духовика

Сторінка 1

У багатьох працях сучасних істориків та антропологів обстоюється думка, що перші "музичні" інструменти появились водночас з першими наскальними малюнками, а можливо і раніше за останні. Можна припустити, що і прийоми навчання гри фіксувались в свідомості первісного "вчителя", щойно він брався навчати грі на примітивній дуді іншу людину, а "метод" навчання зводився до показу та наслідування. В античні часи прийоми навчання грі на духових інструментах, як і методи викладання у будь-якому іншому історичному періоді, були пов’язані з культурним рівнем суспільства та естетичними настановами часу.

Древні тексти донесли до нас, що вже в IX ст. до н.е. в Палестині в урочистостях освячення храму царя Ізраїльско-Іудейського царства Соломона брало участь близько 120 сурмачів. Можна припустити, що керівником цього, першого з відомих в історії людства оркестрів, уже використовувались певні, заздалегідь продумані та добре опановані, педагогічні прийоми. В Древній Греції навчання грі на духових інструментах було пов’язане з канонами так. зв. «мусичного мистецтва». Відтак заохочувались ті музичні строї, якими, на думку філософів, пробуджувалася в людині мужність. Обов’язковими були наступні дисципліни: ораторське мистецтво, написання і виконання музичних творів, етика, філософія та гімнастика. Переписувачі нот були добре обізнані з виробництвом музичних інструментів та прийомами гри на них. Можна припустити, що багато хто з них були і музикантами-виконавцями і викладачами гри на музичних інструментах. Тож, позначаючи аплікатуру, вони неодмінно мусили вирішувати "методичні" завдання. Методик навчання гри на духових інструментах тоді ще не існувало, але вчителі музики не могли обійтись без обдуманої системи прийомів навчання. В епоху раннього Середньовіччя церква заохочувала лише хорову музику, «виключаючи усілякі індивідуальні прояви імпровізації, жестикуляції або танцю». В посланні єпископа Микити говорилось: «Каждый включает свой голос в звучание согласно поющего хора, чтобы он не выделялся для бесстыдного показа». Ці музичні настанови не могли не впливати на виховання флейтистів і сурмачів. Вірогідно, що головним завданням викладу правил гри на цих інструментах було досягнення ансамблевого звучання і динамічного балансу. В XII-XIII ст. в Західній Європі усталюються музично-виконавські принципи Ars antiqua. Вокальні партії, зазвичай, дублюються інструментальною, хоча духові інструменти ще не брали участі в церковній службі, однак під час свят і вуличних гулянь флейти та сурми грають в унісон зі співаками, допомагаючи хору підтримувати інтонаційну стійкість. В XIV ст зародилось і професійне викладання гри на духових інструментах. В містах середньовічної Європи організовуються корпорації музик-духовиків (Stadtpfeiferei), де ведеться навчання грі на флейтах, шалмеях, сурмах. Основний принцип викладання цього періоду – "Роби як я!". Педагог демонстрував духовий інструмент, показував, як належить його тримати, пояснюючи, куди слід посилати струмінь повітря та які клапани натискати. Так виглядала так звана наглядно-реміснича форма навчання.

В XIV ст., з утвердженням музично-виконавських принципів Ars nova, духові інструменти стали застосовуватися в церковній службі. Перша публікація методичних рекомендацій відноситься до початку XVI ст. і належить перу німецького священика Себастьяна Вірдунга. В інструментознавчій праці "Musiсa getutscht" (1511), написаній в формі діалогу з уявним співрозмовником, ним описані всі духові інструменти свого часу, а також наведені, нехай дещо наївні, однак по суті вірні методичні рекомендації з навчання грі на духових інструментах. Ось деякі з них, наведені нижче у викладі С.Я. Левіна: "Спершу слід дізнатись – скільки отворів на інструменті, потім – як розташовувати на них пальці, слідом за цим – "як дути " (тобто, як дихати і видобувати звук), далі – скільки дірочок має закриватися або відкриватися для добування певного звуку. Окрім того, слід засвоїти розташування язика і навчитись "працювати ним сумісно з пальцями". На думку С.Я. Левіна, педагогічні рекомендації С. Вірдунга дозволяють "зробити висновок про наявність в Європі кінця XV – початку XVI століть продуманої системи навчання гри на музичних духових інструментах». На початку XVII ст., коли в консерваторіях почали навчати грі на духових інструментах, знадобилися і посібники з оволодіння прийомами гри. Першим таким посібником в історії музичної культури стала книга Чезаре Бендинеллі «Настанови для гри на сурмі» (1614), за якою навчали виконавців на флейтах, бомбардах, корнетах, цинках, тромбонах, задіяних у мотетах Джованні Габріелі (близьк. 1557-1612) та деяких ранніх операх Клаудіо Монтеверді (1567-1643).

Страницы: 1 2 3 4 5



Розвиток у молодших школярів навичок музичного сприймання за допомогою методу моделювання
У процесі ознайомлення з твором у слухача складається загальне перцептивно-емоційне враження від сприйнятого. Дослідження психологів (О. Леонтьев, Б. Теплов) показали, що вже на стадії безпосередньог ...

Інформаційно-комунікаційні технології як засіб підвищення активізації пізнавальної діяльності учнів 10-11 класів на уроках предмета «Технології»
В основу навчання предмета «Технології» покладено діяльністний підхід до вивчення трудових процесів. У процесі організації уроків предмета «Технології» передбачається створення в учнів наочно-образни ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net