Основні музично-виконавські прийоми навчання духовика

Сторінка 3

Як бачимо, специфічність дихання музиканта при грі на духових інструментах викликає відхилення від звичайних фізіологічних норм, але за умови розвиненої техніки виконавського дихання музикант має можливість звести до мінімуму фізіологічні аномальності у процесі гри.

Техніка виконавського дихання передбачає використання плавного та повільного видиху, який проходить плавно та без поштовхів, а також має здатність до гнучкості, тобто до змін інтенсивності та швидкості. Без цього неможливо забезпечити правильне виконання різних динамічних відтінків. І, нарешті видих музиканта повинен виконуватися з таким розрахунком, щоб в легенях залишалась незначна частина повітря. Це врятує виконавця від значного напруження дихальної мускулатури та забезпечить виконання чергової фази дихання – вдиху.

Для досягнення цих умов виконавець повинен навчитися вільно керувати своєю мускулатурою, заставляючи її працювати планомірно, з найбільшою вигодою для себе. Точніше кажучи, це зводиться до вміння створювати так звану "опору "дихання або до вміння утримувати грудну клітку у припіднятому (вдихальному)стані.

В методичній літературі цей прийом добре описаний С.Розановим, який наголошував на важливості розуміння виконавцем, що чим твердіше утримуються груди та ребра під час видиху, тим повільніше діафрагма та названі вище м’язи приходять у свій попередній стан і тим рівномірніше виходить повітря з легень.

Н.О.Платонов визначає дихання як один із найважливіших виконавських засобів, від якого залежить якість звуковидобування, виразність нюансування, змістовність трактовки кожної музичної фрази Тому кожен виконавець повинен ставитися до нього з великою увагою та слідкувати за логічною обґрунтованістю розподілів пунктів вдиху при виконанні.

Автор детально розглядає вправи на розвиток вміння виконувати динамічні градації одного звуку (crescendo та diminuendo) до складу яких входять нескладні вправи з окремих звуків та невеликих музичних фраз, щоб учень мав можливість вправлятися не втрачаючи слухового самоконтролю [47, c16-18]. Він також спрямовує увагу на художність виконавського дихання та його співвіднесеність з виконанням музичних фраз.

У методиці Н.А.Платонова виділені типові випадки при яких можливе перекручення та спотворення музичних фраз невірним диханням:

1) вдих після ввідного тону, що розриває музичну інтонацію та змінює зміст музичної фрази;

2) вдих перед остання звуком фрази, внаслідок чого відбувається відділення даного звуку від попередніх і фраза звучить незавершено;

3) Вдих на тактовій рисці, коли фраза починається із затакту, що змінює матричні акценти та побудову фрази.

Відповідно до завдань музичного фразування Б.О.Диковим сформульовані найбільш загальні закономірності зміни дихання в момент гри:

1. З метою витримування єдності музичного цілого дихання слід змінювати під час пауз, оскільки вони є найбільш чітким вираженням цезури.

2. При відсутності пауз для зміни дихання можна використовувати продовжні звуки.

3. Окрім пауз та продовжних звуків основою для зміни дихання є повторення музичного матеріалу, котре допомагає визначити цезуру навіть при безперервному русі.

Вибір моменту зміни дихання (цезури), за переконанням А.О.Федотова можна порівняти з розставлянням розділових знаків в усному мовленні. Якщо розділові знаки покликані підкреслити смислове значення мови, то цезура підкреслює смислове значення музичної фрази. Отже, виконавське дихання тісно пов’язане з музичним фразуванням та повністю підпорядковане йому. Автор виділяє момент цезури як важливий аспект виконавського дихання, який дозволяє виконати видих у найбільш зручний момент, не порушуючи цілісності музичної побудови. Серед ознак цезури А.О.Федотов виділяє:

- яскраво виражені ознаки цезури,

до яких належать: пауза, тому що на ній найзручніше змінити дихання; відносна подовженість звуків, мелодики-ритмічні повтори.

- слабо виражені ознаки цезури –

зміна гармонічних функцій; зміна динаміки; зміна регістрів (скачки).

- Випадки, коли не рекомендується проводити зміну дихання:

в момент затримування; перед прохідним звуком або після нього; перед допоміжним звуком; в момент предйому та рілля ввідного тону.

звуковедення

використовує вміння та прийоми звуковидобування, що мають в своїй основі рухи язика (в якості своєрідного клапана, що регулює течію повітря, яке видихається з інструмента), що сприяє чіткому та ясному початку звуку. При цьому язик та дихання виконують функцію, аналогічну рухові смичка при грі на смичкових інструментах. Різноманітні відтінки звуковидобування пов’язані з так званою "атакою звуку".

Страницы: 1 2 3 4 5



Обладнання фізкультурного залу
У фізкультурному залі встановлюється все необхідне обладнання для проведення занять а фізичної культури. Гімнастична стінка (висота 2,5 м, ширина прольоту 80 см, відстань між рейками 15-20 см) - 6-8 ...

Особливості розвитку логічного мислення молодших школярів
Перед школою стоїть відповідальне завдання – озброїти учнів глибокими і міцними знаннями з основ наук. У зв’язку з цим завданням особливо актуальною стає проблема розвитку мислення учнів. Адже саме м ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net