Так під умінням розуміють: «підготовленість до дій», «можливість ефективно виконувати дію», «етап оволодіння новим способом дії», «умілу дію», «діяльність, спрямована на застосування знань», «здатність виконувати певні дії», «набута здатність користуватися своїми знаннями і навичками»
Під навичками розуміють: «дію, окремі компоненти якої стали автоматизованими», «дію, складові частини якої стають автоматичними».
Класифікуючи уміння й навички за характером навчальної діяльності, автор аналізуючи загальнонавчальні навички й уміння, Кулько В.А. і Цехмістрова Т.Д. у роботі виділяють три їх види:
• уміння сприймати й осмислювати знання в готовому вигляді (поділяти матеріал на смислові частини, виділяти головне, складати тези, робити виписки, вести конспект за прямою вказівкою вчителя);
• уміння закріплювати й застосовувати знання (уміння відбирати й вивчати матеріал своїми словами й напам'ять, будувати розповідь за вказівками й інструкціями, уміння виконувати вправи, проводити досліди за готовими зразками й алгоритмами в готовій ситуації);
• організаційні вміння (дотримуватися режиму дня, наводити порядок на робочому місці, оцінювати результати своїх дій, що виконуються за прямими вказівками й інструкціями в знайомій ситуації).
Тализіна Н.Ф. у роботі, розподіливши всі види умінь і навичок на загальні й специфічні, до загальних відносить такі прийоми логічного мислення: порівняння, підведення під поняття, виведення наслідків, прийоми доказу, класифікації, уміння планувати свою діяльність, уміння планувати її виконання тощо.
Бистрова Т.В. у роботі вказує, що інтелектуальні уміння засновані на мислиннєвих операціях і виділяє уміння раціонально планувати свою діяльність, вирішувати навчальні задачі, використовуючи наявні знання й уміння в нових умовах, тобто здійснювати перенесення.
Щукіна Г.І. у роботі до складу інтелектуальних умінь і навичок включає такі: уміння слухати, працювати з книгою, писати твори, складати план, планувати свою роботу, раціонально її організовувати.
Способи, етапи й умови ефективного формування інтелектуальних умінь ї навичок.
У психолого-педагогічній літературі проблема формування інтелектуальних умінь у школярів займає одне з перших місць. Сьогодні ця проблема стає особливо актуальною у зв'язку з необхідністю адаптуватися до сучасного стрімкого темпу оновлення знань, що вимагає особливої підготовки учнів до навчальної діяльності, а в подальшому й до самостійного набуття знань. Така підготовка в своїй основі спирається на фундамент інтелектуальних умінь учнів.
Багатьма вченими відзначається, що найбільш чутливий період для розвитку інтелектуальних умінь приходиться на віковий інтервал від 6 до 10 років. При цьому підкреслюється той факт, що інтелектуальні вміння й навички активно розвиваються в процесі навчальної діяльності, яка є основною в цей період розвитку дитини.
У педагогічних дослідженнях не заперечується можливість попутного не передбачуваного формування загальноосвітніх знань, умінь і навичок у
процесі навчальної, трудової, ігрової діяльності. У працях Зінченко П.І., Леонт'єва А.Н., Смірнова А.А., Ітельсона Л.Б. зустрічаються твердження про те, що частину свого досвіду, знань, умінь і навичок учень здобуває шляхом попутного навчання. При цьому вивчається краще той навчальний матеріал, який пов'язаний з активною діяльністю учнів, з тим, що необхідно для цієї діяльності, на що вона направлена й за допомогою чого здійснюється. У працях сучасних психологів і педагогів міститься також важливий для теорії й практики висновок про те, що випадкове, непередбачуване навчання малопродуктивне, воно менш ефективне, аніж організоване, цілеспрямоване.
Розглядаючи принципи формування загальнонавчальних умінь і навичок, Лазаревський С.В. у своєму дослідженні виділяє такі:
• «принцип зворотного зв'язку», який враховує закономірності передачі інформації в системі «об'єкт-суб'єкт». Цей принцип відображає вимоги до якості інформації, яка функціонує в системі навчання, а також до способів передачі цієї інформації. У кінцевому результаті будь-яке навчальне вміння повинно стати, на думку автора, набутком учня, й поступово домінуюча роль учителя в процесі навчання поступиться місцем самоосвіті, саморозвитку учня;
• принцип систематичності й цілеспрямованості процесу формування інтелектуальних умінь, який указує на необхідність регулярного здійснення роботи в цьому напрямку;
• використання двох шляхів процесу формування інтелектуальних умінь: прямого й непрямого, - при цьому перевага надається прямому шляху.
У психолого-педагогічній літературі нерідко вказується, що формування умінь і навичок у навчальній діяльності слід розглядати в єдності з процесом оволодіння учнями навчальним матеріалом. Ряд дослідників Кузнецов А.А., Підкасістий П.І., Кулько В.А., ІДехмістрова Т.Д. виділяють ступені оволодіння навчальним матеріалом, які ними позначаються як рівні навчальної діяльності, рівні засвоєння.
Вища освіта Великобританії
Майже століття система вищої освіти У Великобританії мала бінарну структуру, але у 1992 р., з наданням технічним інститутам статусу університетів, ці дві ланки вищої освіти об’єднались. Усі університ ...
Аналіз результатів
повторного зрізу формуючого експерименту
Корекційно – розвивальна робота проводилась з дітьми експериментальної групи. До цього учні не були залучені до такого виду діяльності. Доцільно було провести повторний діагностичний зріз на виявленн ...
Читання як вид навчальної діяльності
Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>