Короткі історичні відомості про афазію

Афазія - повна або часткова втрата мовлення, зумовлена локальними ураженнями головного мозку.

У 1861 р. французький лікар П. Брока продемонстрував мозок хворого на афазію з обширним розм'якшенням в області лівої середньої мозкової артерії, охоплюючим задні відділи третьої лобової звивини. Брока вважав, що одержав доказ локалізації центру усного мовлення в лобових відділах мозку. В 1874 р. Верніке описав 10 хворих з ураженням скроневих відділів кори головного мозку зліва з порушенням розуміння мовлення і своєрідними розладами експресивного мовлення, письма і читання. Це дало йому підставу пов'язати розвиток сенсорної афазії з локалізацією патологічного осередку в задній третині верхньої скроневої звивини.

Відкриття Брока і Вернікє поклали початок дискусії вчених двох напрямів: «локалізаціоністів» і «антилокалізацюністів». Дискусія тривала протягом п'ятдесяти років. Перші прив'язували складні психічні функції до певних ділянок мозку (Ліхтгейм, 1855; Лібманн, 1905). Вони стояли на прогресивних позиціях. Проте серед «локалізаціоністів» були і парадоксальні вузькі локалізаціоніські напрями. Так, Клейст локалізував не тільки цілі функції - рахунок, письмо, читання - в окремих ділянках мозку, але і «особистісне і суспільне Я», «любов до Батьківщини» та ін. Безумовно, що ранні роботи Клейста і інших вузьких «локалізаціоністів» породили бурхливі Виступи "аптилокалізіціоністів", ряд яких також виказував раціональні запереченпя. але серед них, у свою чергу, були і ортодоксальні погляди, наприклад, П. Марі рахував хворих з афазією дементними, психічнохворими. Найбільший афазіолог Гольдштейн вважав, що порушення складних функцій не можна співвідносити з окремими ділянками кори бо мозок людини працює як єдине ціле. Він пов'язував порушення складних психічних Функцій при захворюваннях головного мозку із змінами інтелектуальної діяльності, з ураженням глибинних «інстинктів», з порушенням «абстрактної установки» і «категоріальної поведінки».

Особливий внесок в розуміння складних психічних функцій був внесений Джексоном, який ще в 1863 р. показав, що кожна функція має складну «вертикальну» організацію, і стверджував, що можна локалізувати симптом, але не можна локалізувати функцію, оскільки вона має складну ієрархічну будову від іііі- і.'юї лапки до витої. Проводилися спеціальні дослідження окремих проявів порушень вищих психічних функцій, наприклад, різних видів апраксії, у тому числі апраксії артикуляційного апарату (Лібманн), аграматизма (А. Пік); порушенню складних форм мовленнєвої діяльності (розумінню складних логіко-граматичних зворотів), що виявляється при семантичній афазії, присвячені праці X. Хеда. В Росії вивченню проблем локалізації вищих психічних функцій передував вихід монографії І. Сеченова «Рефлекси головного мозку», яка зробила великий вплив на роботи В. Тарковського, М. Аствацатурова, М. Кроля й інших російських учених.



Методика проведення уроків з виконання диференціального підходу на прикладі теми: „Нанесення розмірів”
Питання, пов'язані із забезпеченням креслення необхідними розмірами, продумуються у процесі визначення кількості та змісту зображень, але безпосередньо вирішуються, коли зображення деталі виконані. П ...

Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування
Йдеться про виховання звички й потреби в постійному навчанні та підвищенні рівня культури свого мовлення. Особливу увагу при цьому слід приділяти дотриманню правильності й чистоти мови. Важливе значе ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net