Короткі історичні відомості про афазію

Афазія - повна або часткова втрата мовлення, зумовлена локальними ураженнями головного мозку.

У 1861 р. французький лікар П. Брока продемонстрував мозок хворого на афазію з обширним розм'якшенням в області лівої середньої мозкової артерії, охоплюючим задні відділи третьої лобової звивини. Брока вважав, що одержав доказ локалізації центру усного мовлення в лобових відділах мозку. В 1874 р. Верніке описав 10 хворих з ураженням скроневих відділів кори головного мозку зліва з порушенням розуміння мовлення і своєрідними розладами експресивного мовлення, письма і читання. Це дало йому підставу пов'язати розвиток сенсорної афазії з локалізацією патологічного осередку в задній третині верхньої скроневої звивини.

Відкриття Брока і Вернікє поклали початок дискусії вчених двох напрямів: «локалізаціоністів» і «антилокалізацюністів». Дискусія тривала протягом п'ятдесяти років. Перші прив'язували складні психічні функції до певних ділянок мозку (Ліхтгейм, 1855; Лібманн, 1905). Вони стояли на прогресивних позиціях. Проте серед «локалізаціоністів» були і парадоксальні вузькі локалізаціоніські напрями. Так, Клейст локалізував не тільки цілі функції - рахунок, письмо, читання - в окремих ділянках мозку, але і «особистісне і суспільне Я», «любов до Батьківщини» та ін. Безумовно, що ранні роботи Клейста і інших вузьких «локалізаціоністів» породили бурхливі Виступи "аптилокалізіціоністів", ряд яких також виказував раціональні запереченпя. але серед них, у свою чергу, були і ортодоксальні погляди, наприклад, П. Марі рахував хворих з афазією дементними, психічнохворими. Найбільший афазіолог Гольдштейн вважав, що порушення складних функцій не можна співвідносити з окремими ділянками кори бо мозок людини працює як єдине ціле. Він пов'язував порушення складних психічних Функцій при захворюваннях головного мозку із змінами інтелектуальної діяльності, з ураженням глибинних «інстинктів», з порушенням «абстрактної установки» і «категоріальної поведінки».

Особливий внесок в розуміння складних психічних функцій був внесений Джексоном, який ще в 1863 р. показав, що кожна функція має складну «вертикальну» організацію, і стверджував, що можна локалізувати симптом, але не можна локалізувати функцію, оскільки вона має складну ієрархічну будову від іііі- і.'юї лапки до витої. Проводилися спеціальні дослідження окремих проявів порушень вищих психічних функцій, наприклад, різних видів апраксії, у тому числі апраксії артикуляційного апарату (Лібманн), аграматизма (А. Пік); порушенню складних форм мовленнєвої діяльності (розумінню складних логіко-граматичних зворотів), що виявляється при семантичній афазії, присвячені праці X. Хеда. В Росії вивченню проблем локалізації вищих психічних функцій передував вихід монографії І. Сеченова «Рефлекси головного мозку», яка зробила великий вплив на роботи В. Тарковського, М. Аствацатурова, М. Кроля й інших російських учених.



Методи, форми та засоби індивідуалізованого навчання майбутніх вчителів технологій дисципліни «Конструювання швейних виробів»
Методи, форми та засоби навчання майбутніх вчителів технологій конструюванню швейних виробів визначені концептуальною основою нашої методики, її метою, принципами та завданнями. Методи навчання безпо ...

Теоретичні основи поняття педагогічної інновації та передового педагогічного досвіду
Педагогічний досвід –– це система педагогічних знань, умінь і навичок, способів здійснення творчої педагогічної діяльності, емоційно-ціннісних ставлень, здобутих у прощ практичної навчально-виховної ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net