Сутність комунікативно-мовленнєвих умінь учнів

Сторінка 3

Водночас існують поняття “комунікативні вміння” – уміння створювати текст (М.Т Баранов, Т.О. Ладиженська, М.Б. Успенський та ін.) і “мовленнєві навички” – вимовні навички, навички слововживання, узгодження та керування слів (Т.О. Ладиженська), а за М.Р.Львовим, мовленнєві навички – це навички аудіювання, говоріння, письма, читання.

Як показує аналіз досліджуваної проблеми, „комунікативно-мовленнєві вміння як об'єкт вивчення являють собою складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища” . Зіставлення різних визначень комунікативних і мовленнєвих умінь дозволило зробити узагальнення: комунікативно-мовленнєві вміння – це „здатність мовця забезпечити правильне застосування словесних і невербальних засобів з метою ефективної взаємодії з учасниками акту спілкування”.

Також вченими визначено перелік комунікативно-мовленнєвих умінь, якими повинні оволодіти молодші школярі:

уміння ставити запитання, висловлюючи подив, сумнів, уточнення, здогадку, передбачення;

уміння констатувати, виражаючи погодження, підтвердження, судження, наслідок, посилання, обіцянку;

уміння заперечувати, висловлюючи відмову, заперечення, непогодження;

уміння спонукати до дії, висловлюючи прохання, запрошення, наказ, пропозицію, побажання.

До цього слід додати основні комунікативні ознаки мовлення: правильність, чистота, точність, логічність, виразність, образність, доступність, дієвість, доцільність. Зазначені характеристики мовлення можна розглядати як лінгвістичну інтерпретацію типології комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на змістовому, композиційному та функціональному аспектах мовлення.

Нині особливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків. У сучасній лінгвістичній науці визначено п'ять основних рівнів мови: фонетико-фонематичний (фонологічний), лексико-семантичний, словотворчий, морфемно-морфологічний і синтаксичний. Діалектична єдність існуючих сторін (рівнів) мови виражається в її комунікативній функції, де кожен із названих мовних компонентів органічно взаємопов'язаний з іншими.

Структуру початкового курсу української мови, яка існує нині в чотирирічній початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В.В. Давидовим, полягає в тому "що засвоєння знань загального й абстрактного характеру передує знайомству з більш частковими і конкретними знаннями — останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи".

Але аналіз чинних підручників з української мови для 2-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом "Морфологія" в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.

Страницы: 1 2 3 4 5 6



Специфіка художньо–педагогічного аналізу творів на уроках музики в початковій школі
Художній твір, ніби оповитий музикою ціннісного контексту, в якомувін розуміється та оцінюеться. Михайло Бахтін Пізнавально-творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі ціл ...

Виховання учнів в урочній та позаурочній діяльності
Виховання учнів в навчальних закладах здійснюється як в урочній так і в позаурочній діяльності. Безпосередньо виховання в урочній діяльності - поєднання освітньої і виховної роботи під час навчальног ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net