Статистичні дані релігійних організацій

Сторінка 7

8) Висунення в церковно-релігійному житті ідеї “традиційної канонічної території”, що характерне зокрема для відносин православ’я, греко-католицизму і римо-католицизму, веде до певної регіоналізації України за релігійними чинниками, а відтак і до міжконфесійної напруги.

9) В намаганні заповнити той духовний вакуум, який утворився після занепаду марксистсько-ленінської ідеологічної монополії і втрати свого авторитету церквами, які діяли в умовах пристосування до тоталітарних політичних порядків, певний успіх мають нові релігійні течії, які привносяться в Україну переважно західними християнськими місіонерами. З нових релігійних течій успіх у поширенні мають харизмати, а ось неоязичники і неоорієнталісти вже дещо стабілізувалися у своєму зростанні.

10) Відносини між релігійними спільнотами України загалом толерантні, хоч подекуди і має місце протистояння між православними і греко-католиками, між православними церквами, між греко- і римо-католиками із-за володіння храмами. Частіше напругу релігійне життя має в Криму між мусульманами і православними УПЦ МП.

Нові релігійні течії на українських теренах. Під “новими” релігіями розуміються такі релігійні комплекси, які донедавна були невідомі в Україні. Серед них, по-перше, релігійні течії, що оформилися ще в ХІХ ст. і потім привнесені в Україну завдяки місіонерства їх адептів, а по-друге, новотвори 2-ї пол. ХХ ст., що з’явилися в результаті діяльності релігійних реформаторів, які, базуючись на певній або декількох віросповідних традиціях, творять нові віровчення, культ, організацію. Як правило, НРТ історично не успадковані від попередніх епох, генетично не притаманні релігійній духовності українському народу, культурно, побутово, ментально не укорінені в його традиційному житті, але в умовах глобалізації стають складовою також духовного обліку нації.

НРТ типологічно в працях Л. Филипович об’єднуються у декілька груп. Найчисельнішою і найпотужнішою з них буде неохристиянська, до якої відносяться як історичні, але не традиційні для України християнські церкви, так і нові, недавно створені організації християнського походження. Серед них назвемо такі: “Армія спасіння”, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Християнські церкви харизматичного напряму (Церква Повного Євангелія, Церква Посольства благословенного Царства Божого для всіх народів, Церква Живого Бога, Українська Християнська євангельська Церква), Церква Христа, Новоапостольська церква, Церква Нового Єрусалиму (сведенборгці), Богородична церква тощо. Майже всі із перерахованих місій, центрів, новітніх церков привнесені в Україну із-за кордону.

Всі ці релігійні течії виникали в рамках традиційного християнства з метою його осучаснення. Вчення новоутворених церков, звісна річ, базуються на Біблії як основному віросповідному джерелі і на особі Ісуса Христа як центральній фігурі релігійних доктрин. Характерним для неохристиянських угрупувань є критика ортодоксального християнства за відхід від первісних традицій; оголошення своєї церкви виключно істинним, відроджувальним рухом євангельського християнства, навіть месіанським у долі Христової віри; досконале знання Біблії з дозволом вільного прочитання її і власної інтерпретації; піднесення книг своїх пророків і вчителів до рангу віросповідних джерел, часом навіть авторитетніших за Біблію; визнання поруч з Ісусом Христом свого лідера керівником церкви, пророком або ж посланцем Бога. Неохристиянство від історичного християнства відрізняється в дечому своїм власним розумінням Трійці, природи Ісуса Христа, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо.

Релігійні організації орієнталістського спрямування репрезентовані неоіндуїзмом, течіями буддистського толку, поодинокими рухами японського, китайської та корейської орієнтації. Характерним для неоіндуїстських рухів є опора на давню ведичну традицію при вдалому використанні досягнень інших культур, а також цінностей багатьох релігій. Всі течії неоіндуїзму проголошують себе різними учнівськими наступностями спільної духовної традиції індусів, в основі якої лежить принцип монізму, єдності в багатоманітті, нероздільності буття духовного і матеріального, профанного і сакрального. В усіх неоіндуїстських вченнях популярні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як пошуків своїх шляхів до Бога, духовного базису в реконструкції суспільства. Обов’язковим для неоіндуїзму є наявність вчителя, майстра (гуру) як проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. В Україні неоіндуїзм представлений громадами і центрами Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, Ошо Раджніша, Саї-Баби, Шрі-Чінмоя, Місії “Світло душі”, Міжнародного товариства “Всесвітня чиста релігія” (сахаджи), Трансцедентальна медитація та іншими.

Буддистські течії поширені в Україні переважно у їх модернових формах. Характерним для необуддистських течій є їх акцент на одній або декількох рисах буддистського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне витлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні представлений громадами таких напрямів: дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму (карма каг’ю, дзог чен, гелугпа, ріме).

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8



Організація диференційованого навчання біології
У класах присутні відносно гомогенні угрупування школярів, оскільки учні різняться за інтелектуальним та творчим потенціалом, сформованістю мотиваційної сфери, працездатністю, рівнем засвоєння навчал ...

Історія розвитку багатодітної сім’ї
На рубежі 19 і 20 століть родини в багатодітними. Релігія і звичаї того часу підтримували такий сімейний уклад. Відмова від народження дітей або переривання вагітності були величезним тяжким гріхом. ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net