Педагогічні основи формування екологічної культури

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати в дітей з раннього дитинства.

Система екологічного виховання передбачає:

цілеспрямований вибір навчального матеріалу екологічного спрямування;

гуманістичну спрямованість, врахування екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

об`єктивність у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розкривається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

зв`язок між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Педагоги відзначають, що екологічна культура особистості немислима поза її практичним відношенням до дійсності, що формується на основі спільних зусиль учителів і учнів. Мова йде про створення надійної психологічної установки на екологічно обґрунтоване включення в природу, ноосферу, у життя суспільства. Це повинне бути пов'язано з розвитком природи самої дитини, його здатностей, фізичних і інтелектуальних сил, з вихованням працьовитості, дбайливого відношення, заповзятливості й хазяйновитості. Важливе вміння й навички охоронної й захисної, психо і фізіотерапевтичної діяльності (лісівництва, садівництва, огородництва й ін.), в області зоотерапії, аутотренінгу, налагодження оздоровчого спілкування. Природною основою процесу такого виховання є об'єктивно складні в різні вікові періоди відносини дитини з навколишнім середовищем. У дітей дошкільного й молодшого шкільного віку вони реалізуються на несвідомій основі. Малята, не віддаючи собі звіту, не відокремлюються від зовнішнього середовища, відчувають себе природною частиною природи. Між дітьми, тваринами й рослинами встановлюються інтуїтивне взаємопочуття й навіть взаєморозуміння. Дитина відкрита, щоб сприймати й привласнювати екологічні правила цих відносин, перетворювати їх у свої звички. Таким чином, екологічна культура в сучасних умовах є одним із провідних компонентів особистості. Вона може розглядатися як головний системообразуючий фактор, що сприяє утворенню в людині справжньої інтелігентності й цивілізованості.

И. Д. Звєрєв уважає, що основним завданням екологічного утворення є теоретичне освоєння школярами знань про природу, її особливостях, діяльності в ній людини, про екологічні проблеми й шляхи їхнього рішення у виробництві, побуті, у процесі відпочинку.

Б. Т. Ліхачов методи й форми екологічного утворення й виховання умовно розділяє на кілька груп. Це: шкільні й позашкільні методи формування свідомості й розвитку мислення, вчення вмінням і навичкам практично спрямованої діяльності, розвиток морально-правової відповідальності, естетичних відносин до дійсності, морального самовдосконалення. А.Н. Захлібний уважає, що при розробці екологічної програми особливого значення набуває вивчення школяра як особистості, факторів його навчання й виховання.

Виходячи з мети й керуючись засадами, вихователі ставлять перед собою завдання, основний з яких є подолання в учнів утилітарно-споживчого відношення до природи, у формуванні природного відношення до неї в зв'язку зі сферами свідомості: наукової, ідеологічної, художню, моральної, які становлять основу наукового світогляду. И. Т. Суравергіна, В. М. Сенкевич, Т. В. Кучер уважають, що ціль екологічного утворення досягається в міру рішення наступних завдань у їхній єдності: навчання-формування системи про екологічні проблеми сучасності й шляхах їхнього рішення; розвитку системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінка стану й поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; виховання-формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження й діяльності, здорового способу життя; прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища; інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як універсальної цінності), морального (волі й наполегливості, відповідальності) розвитку особистості. А. Н. Захлібний, І. Т. Суравергіна уважають, що формування відповідального відношення до природного середовища пов'язане з рішенням ряду освітніх і виховних завдань. Останні припускають формування потреби спілкування з живою природою, інтересу до пізнання її законів; формування установок і мотивів діяльності, спрямованих на усвідомлення універсальної цінності природи; формування переконань у необхідності заощадження природи, турботи про збереження свого здоров'я й здоров'я інших людей як суспільної цінності; потреби участі в праці по вивченню й охороні природи, пропаганді екологічних ідей.



Педогогічні умови формування музичного сприймання молодших школярів засобами фортепіанної музики
Визначення умов повноцінного естетичного сприймання музичних творів потребує з'ясування низки науково-методичних питань. Мова йдеться насамперед про шляхи формування музичного сприймання школярів, мо ...

Методика використання рівневих систем фізичних задач як засобу диференційовного навчання учнів
Серед важливих засобів підвищення ефективності навчального процесу, реалізацій прикладної спрямованості шкільного курсу фізики є здійснення міжпредметних зв’язків. Міжпредметні зв’язки дають можливіс ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net