Педагогічні основи формування екологічної культури

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати в дітей з раннього дитинства.

Система екологічного виховання передбачає:

цілеспрямований вибір навчального матеріалу екологічного спрямування;

гуманістичну спрямованість, врахування екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

об`єктивність у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розкривається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

зв`язок між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Педагоги відзначають, що екологічна культура особистості немислима поза її практичним відношенням до дійсності, що формується на основі спільних зусиль учителів і учнів. Мова йде про створення надійної психологічної установки на екологічно обґрунтоване включення в природу, ноосферу, у життя суспільства. Це повинне бути пов'язано з розвитком природи самої дитини, його здатностей, фізичних і інтелектуальних сил, з вихованням працьовитості, дбайливого відношення, заповзятливості й хазяйновитості. Важливе вміння й навички охоронної й захисної, психо і фізіотерапевтичної діяльності (лісівництва, садівництва, огородництва й ін.), в області зоотерапії, аутотренінгу, налагодження оздоровчого спілкування. Природною основою процесу такого виховання є об'єктивно складні в різні вікові періоди відносини дитини з навколишнім середовищем. У дітей дошкільного й молодшого шкільного віку вони реалізуються на несвідомій основі. Малята, не віддаючи собі звіту, не відокремлюються від зовнішнього середовища, відчувають себе природною частиною природи. Між дітьми, тваринами й рослинами встановлюються інтуїтивне взаємопочуття й навіть взаєморозуміння. Дитина відкрита, щоб сприймати й привласнювати екологічні правила цих відносин, перетворювати їх у свої звички. Таким чином, екологічна культура в сучасних умовах є одним із провідних компонентів особистості. Вона може розглядатися як головний системообразуючий фактор, що сприяє утворенню в людині справжньої інтелігентності й цивілізованості.

И. Д. Звєрєв уважає, що основним завданням екологічного утворення є теоретичне освоєння школярами знань про природу, її особливостях, діяльності в ній людини, про екологічні проблеми й шляхи їхнього рішення у виробництві, побуті, у процесі відпочинку.

Б. Т. Ліхачов методи й форми екологічного утворення й виховання умовно розділяє на кілька груп. Це: шкільні й позашкільні методи формування свідомості й розвитку мислення, вчення вмінням і навичкам практично спрямованої діяльності, розвиток морально-правової відповідальності, естетичних відносин до дійсності, морального самовдосконалення. А.Н. Захлібний уважає, що при розробці екологічної програми особливого значення набуває вивчення школяра як особистості, факторів його навчання й виховання.

Виходячи з мети й керуючись засадами, вихователі ставлять перед собою завдання, основний з яких є подолання в учнів утилітарно-споживчого відношення до природи, у формуванні природного відношення до неї в зв'язку зі сферами свідомості: наукової, ідеологічної, художню, моральної, які становлять основу наукового світогляду. И. Т. Суравергіна, В. М. Сенкевич, Т. В. Кучер уважають, що ціль екологічного утворення досягається в міру рішення наступних завдань у їхній єдності: навчання-формування системи про екологічні проблеми сучасності й шляхах їхнього рішення; розвитку системи інтелектуальних і практичних умінь по вивченню, оцінка стану й поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; виховання-формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження й діяльності, здорового способу життя; прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища; інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як універсальної цінності), морального (волі й наполегливості, відповідальності) розвитку особистості. А. Н. Захлібний, І. Т. Суравергіна уважають, що формування відповідального відношення до природного середовища пов'язане з рішенням ряду освітніх і виховних завдань. Останні припускають формування потреби спілкування з живою природою, інтересу до пізнання її законів; формування установок і мотивів діяльності, спрямованих на усвідомлення універсальної цінності природи; формування переконань у необхідності заощадження природи, турботи про збереження свого здоров'я й здоров'я інших людей як суспільної цінності; потреби участі в праці по вивченню й охороні природи, пропаганді екологічних ідей.



Проблеми тестування фізичної підготовленості
Тестування рухової підготовленості та фізичного стану повинно базуватися на двох принципово відмінних підходах: вимірюванні (і подальшій оцінці) результату діяльності або на вимірюванні (і оцінці) її ...

Організація роботи з календарем спостережень за природою
Учні 3-4 класів можуть самостійно спостерігати за змінами висоти Сонця на небозводі, яка вимірюється за допомогою тіні від гномона. Довжину тіні від гномона учні вимірюють у двадцятих числах кожного ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net