З історії становлення естетичного виховання та його традиції на Україні

Педагогіка: історія і сьогодення » Проблеми використання засобів естетичного виховання молодших школярів » З історії становлення естетичного виховання та його традиції на Україні

Сторінка 1

Естетика – наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначення витікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими є: 1) виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності; 2) художня діяльність людини. Обидві частини хоч і тісно взаємопов’язані, проте відносно самостійні. У першій розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категорії естетики – прекрасне, трагічне, комічне. Друга частина охоплює художню діяльність людини, структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову та стильову самобутність мистецтва.

Протягом багатьох століть естетика виступала і як „наука про прекрасне" , і як „наука про досконале" , і як „наука про закони розвитку мистецтва". Естетичні знання формувалися в межах філософії як її своєрідна частина. Утвердження естетики як самостійної науки відбулося лише у XVIII ст Поняття „гармонія", „гармонійне" набули при становленні предмета естетики особливого значення. Гармонія – зв’язок , стрункість і пропорційність частин, єдність різних компонентів об’єкта в органічному цілому.

Саме через багатозначність подальшого тлумачення поняття „естетика" слід вивчати історію становлення предмета цієї науки від античної давнини. Перші паростки естетичного знання можна знайти вже у міфологічних текстах. Цікаво, що становлення естетичного знання не пов’язане з якимось конкретним регіоном чи країною, а було властиве як в давньогрецькій філософії, так і філософії Стародавніх Китаю, Індії, пізніше Візантії, арабо мусульманських країн.

Становлення перших естетичних уявлень, співвідносне з тими значеннями, яких взагалі давньогрецька філософія надавала людським почуттям. Аналіз почуттів, спроби їх класифікації, виявлення протилежних чуттєвих сил є важливим складником філософських поглядів Піфагора, Алкмеона, Емпедокла, Теофраста. З їхніх роздумів щодо природи почуттів виокремились визначення почуття прекрасного та потворного, трагічного та комічного. Визначившись у надрах загально філософської традиції, естетика „вибудовувала" власний предмет, відбиваючи як надбання, так і прорахунки давньогрецької філософії.

Перші спроби використання почуттів як основа для осмислення певних естетичних явищ пов’язані з піфагорійцями – філософською школою, заснована Піфагором у VI столітті до нашої ери. Піфагор ототожнював поняття „гармонія", „досконалість" і краса, а основою гармонії вважав число. Гармонією чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалась музика. При цьому підкреслювалося почуттєва природа цього мистецтва, його зв’язок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як „мистецтва мистецтв", але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфагор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, специфіка сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою.

Ідеї Піфагора мали значний вплив на митців того часу. Вони намагалися творчо використовувати його філософсько-естетичні положення для більш глибокого опанування художніх можливостей конкретних видів мистецтв: музики, поезії, скульптури.

Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філософської школи Ксенофона. Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є передусім віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водночас зразком поезії шостого століття до нашої ери. При цьому Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише „приблизно" думку, і „ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї". Це переконання сприяло утвердженню ролі й значення розумового ставлення до дійсності. Поезія Ксенофона позбавлена містики, висміює лицемірство, забобонність. Він був переконаний, що „не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів – вигадки минулих часів", а треба возвеличувати тих, хто „виявляє пам’ять та постійність щодо доброчесності".

Страницы: 1 2 3



Із історії розвитку подільності
Протягом більше 25 століть задачі теорії чисел були улюбленою областю дослідження визначних математиків і багатьох тисяч дилетантів. В теорії чисел значне місце відводиться теорії подільності цілих ч ...

Анімалістичний жанр та його характеристика
Зображення тварин — одна з головних тим в мистецтві первісної людини. З часом виділився особливий жанр зображення тварин — анімалістичний. Це вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тва ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net