Теоретико-методичні основи екологічного виховання у позашкільних навчальних закладах

Педагогіка: історія і сьогодення » Теоретико-методичні основи екологічного виховання у позашкільних навчальних закладах

Сторінка 8

Кандидатська дисертація за темою «Дослідницька робота учнів з екології у позашкільних установах» захищена у 1994 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті монографії не використовуються.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 52 наукових та науково-методичних працях, з них без співавторства 49, зокрема 1 монографія, 4 навчально-методичні посібники, 36 наукових статей у фахових виданнях та 16 в інших виданнях та збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску понад 43,7 друкованих аркушів.

Структура монографії складається зі вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (396 найменувань, з них 29 іноземних), 37 таблиць, 12 рисунків, 3 графіка, 1 діаграма на 25 сторінках. Загальний обсяг монографії 540 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробки проблеми у психолого-педагогічній науці та освітній практиці, визначено об’єкт, предмет, мету, концепцію, завдання, гіпотезу, методологічні основи і методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, охарактеризовано результати апробації, їх вірогідність та форми впровадження.

У першому розділі – «Концептуальні засади екологічної освіти і виховання учнів» здійснено аналіз становлення і розвитку вітчизняних філософських, культурологічних, психолого-педагогічних поглядів та ідей на сутність людини і її місце в довкіллі, виявлено й охарактеризовано провідні ідеї та концепції взаємодії людства з навколишнім середовищем. Сутність останніх є складовими обґрунтованих нами концепції взаємодії у системі «людина-суспільство-природа».

Перша з них розкриває та характеризує пряму залежність людини від природи на основі незаперечного визнання її могутності. Це відповідно спричинило свідоме обожнення людиною як окремих елементів (об’єктів), так і природи в цілому, а отже – пошук форм власної поведінки і діяльності, які б не порушували гармонію у довкіллі та не вступали у протиріччя зі сформованими політеїстичними уявленнями про довкілля і місце людини в ньому. Ідеї цієї концепції знайшли своє втілення у працях Гомера, Арістотеля, Теофраста, Плутарха, Гіпократа, у яких особлива увага надається єдності складових компонентів системи «природа-людина». Однак людина хоча і посідала у цих філософських концепціях відповідне місце як мисляча істота і певним чином вільна у своїх діях, однак життя її підпорядковувалось впливу зовнішніх сил. Для української теолого-філософської школи характерним є існування ще досить стійких язичницьких уявлень, які згодом трансформувались під впливом християнської релігії в єдину філософсько-культурологічну, морально-етичну парадигму буття, що в цілому надало їй більш шанобливого ставлення наших пращурів до багатств природи (Володимир Мономах, Никифор, Кирик Новгородський, Іларіон Київський, Стефан Калиновський, Григорій Сковорода та ін.).

Для другої концепції характерним є трактування людини як вищої цінності, яка домінує в системі «природа-людина-суспільство». Підґрунтям таких поглядів стало християнство, у рамках якого розвинулась ідея про «подолання» людиною природи, про «божественне» місце людини та її панування над «тварями» та «речами». Це спричинило формування стійкої парадигми людської «зверхності». Абсолютизація такого підходу у період становлення промисловості призвело зрештою до посилення тенденцій протиставлення людини природі. Характерними у цьому відношенні є праці Р.Декарта, у яких він прямо чи опосередковано закликає людину стати «господарем» природи. Пізніше у класичній німецькій філософії І.Канта матеріальний світ розглядається як всеоб’ємність духу, а людина – як частина матеріального світу; вона сама і навколишній світ підпорядковується вищій силі, що надає людині як «вищій істоті» право змінювати цей світ у своїх власних інтересах.

У свою чергу, за В.Гегелем, у людини відбувається відчуження від природного буття, а природа постає в якості реального відтворення «абсолютної ідеї»«, а не як результат раціональної їх взаємодії. Схожу ідею, однак уже з матеріалістичних позицій, обґрунтував Л.Фейєрбах, який співвідношення «людина – природа» розглядав у контексті антропологічного принципу, тобто в категоріях родової сутності людини, абсолютизуючи її статус у природі.

Страницы: 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13



Гуманістичні засади внутрішнього життя Академії
У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів, починаючи від аристократії, таких як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією цей навчальний заклад мав свої філії ...

Розходження дослідницької і проектної діяльності
Головним результатом дослідницької діяльності є інтелектуальний продукт, що встановлює ту чи іншу істину в результаті процедури дослідження і представлений у стандартному виді. При цьому проектна орг ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net