Компоненти екологічної культури

Екологічна вихованість особистості складається з трьох компонентів:

імперативно-інформаційного (перцептивного),

мотиваційно-ціннісного (когнітивного)

та операціонально-діяльнісного (практичного).

Перший з них представлено системою екологічних знань про природу і людину, другий - системою екологічних цінностей, відношень, норм поведінки в природі. У основу третього покладено практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.

Імперативно-інформаційний компонент передбачає формування екологічних знань, норм виконання інтелектуальних та практичних дій щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього середовища. а також вивчення природничонаукових, соціологічних та технологічних закономірностей, теорій та понять, які цілісно та системно характеризують природу, людину, виробництво та їх взаємодію.

Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає доказ самоцінності природи, геніальності і величі її устрою, формування на цій основі гуманного, етичного, естетичного ставлення учнів до довкілля, подолання в них прагнень до раціоналістичності та споживацького ставлення при взаємодії з довкіллям; формування в учнів готовності до активної участі в охороні природи, а також переконаності у можливості вирішення екологічних проблем. Цей компонент зорієнтований на засвоєння учнями системи моральних принципів, норм та правил поведінки і діяльності екологічного характеру.

Операціонально-діяльнісний компонент відтворює види та способи організації роботи школярів, спрямовані на формування в них дій екологічного характеру - пізнавальних та практичних. Він призначений озброїти учнів досвідом проведення науково-екологічних досліджень, стимулювати творчий підхід при розробці ними екологічних проектів, а також сприяти залученню школярів до діяльності, спрямованої на вирішення екологічних проблем.

Установлено, що механізмом внутрішніх особистісних перетворень, який забезпечує формування екологічної вихованості, є взаємодія означених компонентів, а рушійною силою в реалізації потреби особистості в екологічному навчанні може бути представлена позитивна мотивація природоохоронної діяльності. Мотиви як суб’єктивна емоційна зацікавленість людини виконують специфічну для особистості спонукальну функцію. Механізмом, що забезпечує реалізацію потреби особистості, є мотиваційне переключення її. Але напрямок, в якому буде опрацьовано та осмислено екологічну інформацію в майбутньому, яким чином вона буде використана в поведінці і діяльності, визначається спрямованістю особистості. Таким чином, враховуючи взаємозв’язок свідомості та діяльності у формуванні особистості, а також вплив на характер цього взаємозв’язку спрямованості особистості та домінуючого у суспільстві імперативу щодо природи, психолого-педагогічними умовами формування в учнів екологічної культури природоцентричного типу виділено:

формування суб’єктно-непрагматичного ціннісного ставлення до природи на основі природоцентричної ідеї;

формування системи екологічних знань;

набуття досвіду екологічно зорієнтованої діяльності.

Однією з ефективних форм розв’язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована система екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.