Вибір форм та методів виховної роботи відповідно до мети виховання

В практичній діяльності вчитель, обираючи метод виховання звичайно керується цілями виховання і його змістом. Виходячи з конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи взяти собі на озброєння.

Метод сам по собі не може ні бути хорошим, ні поганим. В основу виховного процесу кладуться не самі методи, а їх система.

«Ніякий педагогічний засіб, навіть загальноприйнятий, яким звичайно в нас вважається і переконання, і пояснення, і бесіда, і спільний вплив, не може бути признано завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб в деяких випадках обов’язково буде найгіршим» - вважав (А.С.Макаренко)

Вибір методів виховання не є свавільним актом. Він підчиняється ряду закономірностей і залежностей, серед яких першорядне значення мають ціль, зміст і принципи виховання, конкретна педагогічна задача і умова її розв’язку, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Вибір метода виховання включає:

Метод виховання;

Зміст і закономірності виховання;

Виховну задачу і умови її рішення;

Рівень вихованості і мотивацію поведінки

Треба враховувати:

Ведучий тип діяльності;

Вікові особливості;

Індивідуальні і статеві особливості

Умови вибору методів виховання:

Індивідуальні особливості вихователя;

Рівень його професіональної компетентності.

Вибір методів залежить від індивідуальних особливостей самого вчителя, від глибини його знань.

Нетрадиційні прийоми педагогічного впливу на учнів (організація співпраці і співтворчості в позаурочній діяльності з вихованцями)

Співпорядкування- це взаємини, побудовані на строгому дотриманні норм і обов’язків учасників виховного процесу. Воно є основною умовою співпраці і співтворчості, проте у зв’язку з нерозробленістю правової основи системи освіти, недостатнім рівнем підготовки педагогічних кадрів, низькою культурою і моральним нігілізмом деяких суб’єктів виховання - нерідко призводить до деформації і гальмування поступального розвитку училищних відносин.

В умовах елементарного співпорядкування вчителі знають індивідуальні особливості лише небагатьох «сильних» і «слабких» учнів, а також тих, що мають відхилення від норм поведінки.

При такому співпорядкуванні переважає монологічна вербально-інформаційна взаємодія. В позаурочній діяльності педагог здебільшого використовує пряму вимогу, роздратоване переконання застосовує прийоми, які принижують гідність учня, зіставлення поведінки, контрасту, докору, прояв обурення, осуд, попередження з погрозами. Учителі на кожному кроці демонструють власну зверхність, через що відповіді учнів завжди невпевнені, ініціатива їх не підтримується.

За своїм характером і семантикою відносини на рівні елементарного співпорядкування, як правило, напружені, здебільшого наступальні та агресивні.

Співробітництво передбачає готовність учня до такої взаємодії з учителем: дитина потрапляє у становище вчителя, починає глибше розуміти його поведінку в тій чи іншій ситуації, в думках ставить себе на його місце, підтримує його авторитет.

Співпраця – це взаємодія, яка спирається на співпорядкування, причому така взаємодія, за якої учитель і учень об’єднані як рівноправні партнери спільним педагогічним діалогом спрямованим на диференційовано-колективні форми взаємодії у вихованні.