Характеристика понятійного апарату досліджуваної проблеми

Виховання у вузькому смислi означає цiлеспрямоване формування свiтогляду, морального обличчя, розвиток естетичного смаку фiзичний розвиток. Воно здiйснюється сiм’єю, навчально-виховними закладами, громадськими органiзацiями.

Виховання забезпечує зв’язок і наступнiсть мiж старшими i молодшими поколiннями, допомагає молоді оволодiти досвiдом попереднiх поколiнь, зробити свiй внесок у розвиток матерiальної i духовної культури суспiльства.

Виховання має двi взаємопов’язанi сторони. Одна - педагогічний вплив вихователя, колективу, друга - готовність сприйняти i осмислити цей вплив.

Виховання процес безперервний. Вiн починається з часу народження людини i продовжується все його життя. Нагромадження цих знань, змiна i змiцнення поглядiв i звичок вiдбуваються постiйно. Розвиток фiзичних i духовних сил дитини Вимагають вiд неї все нових i нових способiв "урiвноваження" з оточенням, що Виявляється у й поведiнцi, дiяльностi, ставленнi до iнших людей i самої себе.

К.Д. Ушинський важав, що високий рiвень розумового розвитку не веде за собою автоматично до моральної i громадської зрiлостi. Проти механiчного ототожнення процесiв навчання i виховання виступали Н.К. Крупська, М.І. Калiнiн, А.С. Макаренко.

Охоплюючи дiтей всебiчною увагою i піклуванням, школа i сiм’я покликанi краще готувати їх до самостiйного життя i працi. Принцип виховання у колективi випливає з самої природи нашого суспiльного ладу i мети виховання.