Як допомогти проблемній дитині

Педагогіка: історія і сьогодення » Як допомогти проблемній дитині

Сторінка 1

Налагодити спілкування з «важкою» дитиною буває доволі непросто. З одного боку, психологічно складно для самого педагога: додаткове емоційне навантаження, постійний пошук вирішення різноманітних «дитячих сюрпризів», – з іншого – важко самій дитині, яка у 99% випадків просто по-іншому спілкуватись не вміє. Є ще і «третій бік»: і вихователь, і «важкий» не розуміють один одного, спілкуються «лоб до лоба», не знаходячи компромісу. Причин тому багато. Ми зупинимося на, наш погляд, на одній із найпоширениших – невмінні налагодити контакт з дитиною.

Часто «важку дитину», особливо вперту та агресивну, порівнюють з чимось рухливо некерованим, кажуть:» занесло», «понесло» та т.ін. До такого «об'єкту» буває також важко «приєднатися», як і до втратившого керування локомотива. І, якщо ситуація з локомотивом має досить стандартне технічне рішення, то дитина часто вимагає експромту і застосування відразу декількох технік, а головне – величезного терпіння з боку вихователя.

Існує декілька психологічних технік допомоги дитині (і вихователю!), що втратила контроль з будь-яких причин. Ми зупинимося на одній з них. Коротко цю техніку можна охарактеризувати словесним «ланцюжком»: догнати – приєднатися – відвести (перевести) на безпечний шлях. Пропонуємо декілька рекомендацій по використанню цієї техніки у вихованні «важких» дітей.

Крок перший. «Догнати»

Головне завдання кроку – налагодити емоційний контакт з дитиною, тому

– не бійтесь виражати співучасть дитині відкрито. Дуже часто у школі педагоги обмежуються діловими рамками спілкування і всі дитячі неприємності намагаються віддати на «самі розберуться». При цьому забувають, частіше за все, вони єдині люди, що можуть допомогти дитині «тут і зараз», бо знаходяться фізично поряд з нею.

– «співчувайте безоціночно». Інколи «педагогічна натура» так привчає вихователя «вчити та наставляти», що йому вкрай важко втриматися від зауважень:» ось бачиш, якби ти не…» Виходить співчуття «з виховною метою», що суперечить самому змісту його вираження. «Безоціночно» виражати співчуття можна з «констатації» відчуття дитини: «звісно. образливо (неприємно, боляче…), коли … (не виходить, одержуєш, чуєш від…)» або» мені жаль, що…» Також слід пам'ятати, що з якої б причини не переживала б дитина (з власної вини чи ні), вона гідна того, щоб їй співчували.

Крок другий. «Приєднатися»

Головне завдання кроку – продемонструвати дитині: я тебе розумію, я з тобою. Це дуже важливо у всіх «гострих» випадках:

сльози: чим старша дитина, тим серйозніше причина для них, і говорити на тему, що хвилює, тим важче. Можна використати «метод переліку»: «Ти плачеш, тобі образливо, неприємності з … (перелічуємо школу. однолітків. сім» ю…) Часто при дуже сильних почуттях дитина просто не може говорити. Постійте поряд – ваша присутність допомагає і без слів. Якщо дитина добре реагує на гумор (особливо у молодшому віці), можна спілкуватися у співчутливому гуморі: «Сльози – річ, звісно, добра. проблему у них втопити можна (особливо, якщо вона плавати не вміє). Тільки краще давай просохнемо (пропонуємо носовичка) і поговоримо…»

– інколи підлітки 10 –13 років (хлопчики) бурхливо реагують на спроби співчуття, виливаючи свою образу на співчуваючого. При цьому реакція може бути агресивною, грубою («А я вас не просив Вам що до цього…Відчепіться). Це ні якою мірою не свідчить про те, що дитина бажає вас образити і не потребує допомоги. Навпаки, дуже потребує і при цьому не вірить у можливість її вирішення чи справедивість. «Приєднатися «у цей момент можна, якщо:

а) незважати на власні неприємні відчуття від «відгука» на добрі наміри або образу за те, що доводиться розплачуватися за гріхи інших. Недопустимо поширене:» Ти як зі мною поводишся?!» Потрібно пам'ятати, що відповідь дитини у даний момент призначена не вам, а кривднику, а ви тільки «громовідвід» і ваша самоповага від будь яких слів у цьому випадку не постраждає. Можна трохи помовчати, дати «розряду» остаточно затихнути і вже потім починати розмову;

б) використовувати «парадоксальне» приєднання. Почніть фразою «Оце так довели люди ну!…» «Людина «, після цього, як правило, притихає. Далі продовжуємо спокійно і доброзичливо: «Вибач, що «чипляюся» до тебе, але я не можу, коли когось до такого доводять. Може спробуємо якось управитися з неприємністю?…»

– сильні особистості (вони ж і найбільші «впертюхи») можуть не йти на контакт і після багатьох спроб. Нічого. Дитина має право на самостійне вирішення проблеми., а дорослому у цьому випадку важливо продемонструвати дитині, що вона не залишається «сам на сам» з проблемою і що є «підстраховка». Якщо спроби продовжити розмову не мали успіху, використовуємо «відхід з приєднанням»: «Поважаю людей, що вирішують власні складнощі самостійно. Думаю, що з твоєю рішучістю у тебе все вийде добре. Але якщо захочеш поговорити на цю тему (маємо на увазі проблему дитини), дай мені знати (можна більш довірливо: шепни мені якось, ага)».

Страницы: 1 2 3



Корекційно-педагогічна робота при акустико-мнестичній афазії
В основі акустико-мнестичної афазії лежить зниження слухової пам’ті, яке викликане підвищеним гальмуванням слухових слів.При сприйнятті кожного нового слова і його усвідомленні хворий втрачає поперед ...

Задача, її основні елементи. Види простих задач
Задача - це сформульоване запитання, відповідь на яке можна знайти за допомогою арифметичних дій. Розглянемо основні елементи, з яких складається кожна задача, і з'ясуємо, що означає розв'язати задач ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net