Формування сучасної української культури

Сторінка 1

Культурна трансформація, що триває в суспільстві, пов'язана з появою нових духовних потреб, які були пробуджені зростаючим інтересом до національної культури, а також потоком нових культурних цінностей — як вітчизняних (які були або заборонені, або знаходились у "шухлядах"), так і зарубіжних. Це дає нові імпульси для розвитку культури.

З'являються нові яскраві творчі особистості, нові речники і провісники прийдешнього розвитку української культури, канонізуються її апостоли — як М. Грушевський, Є. Маланюк, а їхня спадщина збагачується новими вимірами її освоєння.

У процесі складання нового профілю і структури культурного життя, насичення його національним змістом і постмодерністськими новаціями відбуваються важливі зміни в смаках, уподобаннях, в шкалі і критеріях оцінки явищ культури та мистецтва.

Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов'язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер все більше визначаються і виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, новаційності, авангардності, справжньої народності.

У зв'язку з різноманітністю змін і впливів в культурі загальна її структура залишається не усталеною, що дає підстави стверджувати, що сучасне культурне життя характеризується новим співвідношенням професійної, самодіяльно-художньої, традиційно-народної та релігійної культури, тобто певною структурною мозаїчністю.

Примітною особливістю розвитку української культури, пов'язаною з її відкритістю, є розгортання діяльності ініціативно створюваних добровільних товариств, об'єднань, асоціацій різного спрямування, які поступово закладають важливе підґрунтя громадянського суспільства. Значна частина цих об'єднань плідно співпрацює з різними зарубіжними культурними, благодійними, науковими, освітніми інституціями, сприяючи входженню України в культурний європейський простір.

Про масштаб та характер цього руху свідчить те, що за останні роки офіційно зареєстровано кілька академій як створених на громадських засадах (наприклад, Українська академія наук національного прогресу, Академія вищої школи, Академія політичних наук тощо), ряд культурницьких товариств і асоціацій. Прикметно, що діяльність цих, здавалось би, фахових організацій в нових умовах стає ширше спрямованою культурно. Так, наприклад, утворена в 1992 році Українська академія наук національного прогресу, маючи в Україні 25 власних відділів і філіалів, організувала діяльність понад 63 наукових інститутів.

Особливо збагачують палітру цієї мозаїчності елементи культури, що були в ній і раніше, але тепер набувають незмірно більших масштабів. Ідеться про фактор релігії і вплив західної культури та культури української діаспори.

Відомий науковець і громадський діяч І. Дзюба поставив проблему неповноти структури української культури, вважаючи її послабленою, особливо за рахунок недостатнього побутування мови. Структурна неповнота української національної культури вочевидь виявляється у втраті традицій містобудування, предметно-просторового середовища повсякденного життя поколінь. У цей же час і проведене відмежування церкви від народу було протиприродним і великою мірою спричинило сьогоденну неповноту структури української культури. Церква є не лише світоглядно-конфесійним феноменом, а й суспільним, бо з нею пов'язані певні зміни в поступі нації. Пов'язана з церквою духовна культура не тільки є складовою національної культури, але в значній мірі формує духовний контекст культурного середовища, створює передумови і підґрунтя для автентичного розуміння багатьох явищ світової культури, особливо мистецтва.

В.І. Вернадський відносив церковно-релігійне життя етносу до "надбань національної культури" і ставив його в один ряд з організацією народної освіти.

Не розглядаючи всіх позитивних і негативних сторін впливу релігії на життя суспільства, відзначимо, що в сучасний кризовий, перехідний період розвитку українського суспільства, коли зруйнована соціалістична система цінностей, розхитані основи пануючого раніше матеріалістичного світогляду і утворюється культурно-світоглядний вакуум, однією з форм сенсосвітоглядної самореалізації стає релігія і парапсихологічна надчуттєва віра в неприродні явища (екстрасенсорика тощо). Характерного рисою нової соціокультурної реальності стає зміна суспільного і громадського статусу релігії, релігієзація значних верств населення, зростання впливу релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні орієнтації (за даними всеукраїнських соціологічних досліджень, в тому числі філіалу Інституту Геллапа, майже половина населення визначились у своїй релігійності або позитивному ставленні до релігії). Нові реалії вимагають і нової культурної політики, бо за даними експертного опитування, проведенного

Страницы: 1 2 3



Гуманізація організаційних основ освіти
Під організаційними основами освіти ми будемо розуміти все те, що визначає форму освітньої діяльності в найбільш широкому смислі цього терміну. Система управління освітою в її різних вимірах та рівня ...

Поняття «групи ризику» та критерій відбору учасників до неї
Термін «група ризику» у педагогіці та психології вводиться для позначення індивідів групи підлітків, у яких ознаки відповідні людям, що відносяться до категорії наркоманів, алкоголіків, тобто хворих, ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net