Проблеми та перспективи розвитку сучасної української культури

Педагогіка: історія і сьогодення » Вивчення сучасної української культури » Проблеми та перспективи розвитку сучасної української культури

Сторінка 1

У ХХІ століття людство увійшло не лише з великою продукційною потугою та великими амбіціями науково-технологічного порядку, але й під знаком грізних глобальних проблем, пов’язаних із характером цивілізаційного процесу, ламанням традиційних поведінчих установок, банкрутством багатьох світоглядів і багатьох гуманістичних ілюзій, величезними масштабами ротації людських мас, ідей, культурних і антикультурних цінностей, стереотипів поведінки; зі страхітливими технологічними проривами в сліпі кути людського розвитку, з ціннісним нігілізмом, що набирає значення симптому соціальної патології.

Ці планетарного масштабу виклики історії, на які сукупна свідомість людства шукає і, певно, знаходитиме якісь відповіді, постають і перед Україною. Але Україні доводиться мати справу не лише зі спільними для всього людства проблемами ХХ і ХХІ століть, але й з проблемами, що перейшли з ХVІІ століття, з ХVІІІ століття, з ХІХ століття. Проблемне поле української нації виглядає розлеглішим і складнішого рельєфу, ніж у більшості модерних націй.

Проблема національної ідентичності. Серед проблем, які перейшли до нас із минулих століть, знаменуючи нашу історичну обтяженість і запізненість, – проблема національної ідентичності. Більшість європейських націй пройшла шлях утвердження своєї ідентичності принаймні у ХVІІІ або ХІХ століттях; але торувати цей шлях наприкінці ХХ та на початку ХХІ століть, за часів інтеграційного форсажу, у безмежному просторі глобальних викликів та імперативів, – незрівнянно важча доля. Компасом на цьому шляху має бути національне саморозуміння, адекватності якого ми не маємо, через неповноту культурного самоусвідомлення. Таким чином національна культура нагадує про себе як про базову умову національного самоздійснення взагалі.

Стан і розвиток культури завжди перебуває у прямому і зворотному зв’язку із загальним духовним тонусом суспільства. Якщо в суспільстві правда, справедливість, елементарні етичні норми не є вищими цінностями, непідвладними раціональним ревізіям та інтелектуальним маніпуляціям, то таке суспільство перебуває в глибокій духовній кризі, негативна еманація якої пронизує всю сферу культури.

Воістину трагічним є те, що українська культура і мова мають утверджуватися серед обставин глибокої моральної і поведінчої деградації суспільства. Механізми суспільної підтримки їх не сформовані; натомість серед значної частини людності панують байдужість або неприйняття, що нерідко переходять в агресивну ворожість і зарозумілий цинізм. Ми говоримо про духовний геноцид більшовицьких часів, але недобачаємо той, що діється на наших очах: інакшого характеру, але з можливими не менш драматичними наслідками. З побуту народу вимивається книга. В масштабах усієї країни експропрійовано книгарні. Руйнуються або занепадають бібліотеки. Сільська молодь фактично позбавлена рівних умов (а може, і взагалі умов) для продовження освіти.

Значна частина засобів масової інформації працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків людності. І безсоромно паразитує на національній несформованості, на глибокій зрусифікованості суспільства, нагнітаючи шалену кампанію компрометації української культури і українства взагалі, що виливається вже в хуліганське шельмування нашої класики, в зухвале огидження дорогих українцям імен, – під децибели фарисейської риторики про свободу слова та права людини, що не мають жодного відношення до цих публічних паскудств. Коли читаєш цю пресу, створюється враження, що живемо в окупованій країні, і окупант звіріє з кожним днем .

Однак адекватна оцінка нинішнього стану української культури і тенденцій зміни цього стану не може зводитися до фіксації отих майже апокаліптичних обставин.

Самостійне історичне буття українського народу має бути забезпечене культурно. Культурна життєздатність української нації неодноразово діставала підтвердження в історії і за найважчих часів. Не втрачена вона і нині. Можна назвати ряд чинників, що її засвідчують. Політична і творча свобода, наявна сьогодні принаймні тією мірою, якої раніше ніколи не було, зумовила інтенсивність художньої творчості. Картина літературного, образотворчого, музичного, театрального життя сьогодні розмаїтіша і цікавіша, ніж будь-коли, за винятком хіба 1920-х років; уявлення протилежного характеру випливають із елементарної необізнаності.

Страницы: 1 2 3 4 5



Цілей і функції навчання
Виявлення суті процесу навчання припускає визначення його функцій. Процес навчання покликаний здійснювати освітню, виховну і розвиваючі функції. Виділення даних функцій процесу навчання проведене умо ...

Характеристика причин появи дітей «групи ризику»
Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей від 10–11 до 14–15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки та не потребують спеціального режиму і особливих умов виховання . Важ ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net