Проблеми та перспективи розвитку сучасної української культури

Педагогіка: історія і сьогодення » Вивчення сучасної української культури » Проблеми та перспективи розвитку сучасної української культури

Сторінка 3

– збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

– підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об’єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

– співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.

Дещо з цього вже робиться, але до системності і належних масштабів цієї роботи нам ще далеко. І досі не зроблено найпростіше і найголовніше: дитячі садки та школи, які названо українськими, не стали насправді українськими – не мають українського мовного режиму, не забезпечені українською лектурою і сучасними аудіовідеозасобами українського озвучення.

Потрібний розумний культурний протекціонізм. За нинішніх умов глобалізації та загроз нівеляції навіть могутні культури вдаються до різних форм самозахисту. Тим більше Україні потрібна продумана система заохочення й підтримки української національної продукції у всіх сферах культури, розумний протекціонізм, який не порушував би інтересів людей інших національностей. Таке ж заохочення мають діставати і культури малих національних груп, що живуть на території України: греків, болгар, молдаван, вірмен, угорців та інших, кримсько-татарського народу.

Водночас ми не можемо ігнорувати варіант подвійної, або динамічної, гнучкої культурної самоідентифікації. Вона має чималу історичну традицію і властива частині висококваліфікованої наукової та мистецької інтелігенції, яка робила і робить значний внесок в інтелектуальний і культурний потенціал України. Звичайно, можна говорити про різної міри асиметрії в цій подвійній самоідентифікації, але в динаміці історичного розвитку вони можуть піддаватися й самокоригуванню. Йдеться не про те, щоб звужувалася сфера їхньої контактності з російською культурою, а щоб розширювалася сфера контактності з українською. І дуже важливо, щоб цьому не перешкоджали тенденції до «етнічної чистоти» культури. Хоч їх і можна зрозуміти як форму самозахисту послабленого національного організму, але насправді такі «ліки» можуть тільки ще більше його послабити.

Треба пам’ятати істину політичної соціології: якщо той або інший агент не має голосу в системі, він прагне виходу з неї або її руйнації. А хіба ми можемо виключати з української культури тексти, писані російською мовою людьми, які проте відчували себе приналежними до українського народу і свою працю співвідносили з цією приналежністю?

Як і раніше, культура через Слово найменовує Світ, виносить із небуття й німоти, тобто творить Світ у національному Логосі. І ця твірна місія буде за нею завжди.

Отож багато що залежатиме ще й від того, чи стане Українське Слово даром Божим, духовною Батьківщиною для інонаціоналів, як стало Російське Слово даром Божим, духовною Батьківщиною для Бориса Пастернака, Осипа Мандельштама, Анни Ахматової . Звичайно, і ми можемо назвати деякі імена – від Марка Вовчка до Юрія Клена, від Леоніда Первомайського до Мойсея Фішбейна. Але – хто далі? Хто в ХХІ століття?

Вибір особистості, рівнодіюча виборів особистостей визначить майбуття нашої культури. Ми стоїмо перед необхідністю осмислення української культури в усій повноті й різнорідності її компонентів – від феноменів буденної свідомості до вищих феноменів духу; в усій здебільше непрямій і прихованій, але неуникненній взаємодії цих компонентів; від оптимізації їхньої взаємодії залежатиме потенціал української культури, а отже – і наше національне майбуття.

Найплідніший шлях до утвердження національної самобутності, можливо, пролягає через універсалізацію власного досвіду, через таку інтерпретацію національного буття, яка зробила б його зрозумілим і важливим для людей усього світу.

Не маргінальна культура, а універсальна – таким має бути наше гасло. Але універсальність не в абстракції, а в конкретному: в широкому діапазоні національно самобутніх форм вираження, що збагачують багатоманітність людства.

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому — нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Страницы: 1 2 3 4 5



Зв’язок дисциплін інженерно-технологічного спрямування і дизайну
На протязі всього періоду формування освітньої системи щодо підготовки фахівців з дизайну, починаючи з 19 сторіччя, існували різні підходи до розуміння змісту і обсягів навчання студентів інженерно-т ...

Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку
Різноманітні морфофункціональні можливості організму людини визначають масу, довжину, щільність, форму тіла і в комплексі визначаються, як фізичний розвиток. Для його оцінювання використовують показн ...

Читання як вид навчальної діяльності

Громадянська освіта

Читання - основний засіб навчання, інструмент пізнання навколишнього світу. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.pedahohikam.net